Знахарство та народна медицина Полісся, шептухи

Шептухи і знахарі на Поліссі

Сучасні мешканці Полісся, як і колись, традиційно поділяють людей, котрі "щось знають", на вроджених і навчених.

Продовжує побутувати переконання, що знаннями такого роду володіють народжені в понеділок або в "сорочці".

Чимало сучасних шептух повідомляють, що отримали свої знання уві сні від своїх близьких родичів, найчастіше матері чи баби. Докладніше про знахарство та народну медицину Полісся...

ІРИНА КОЛОДЮК (Ігнатенко): НАРОДНА МЕДИЦИНА У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ ПОЛІССЯ

У дисертації висвітлюється розвиток народної медицини українців Полісся, якій в системі етнокультури належить одне з головних місць, так як вона визначає соціально-гігієнічні норми, побутову культуру, психологічні установки спілкування. На базі матеріалів етнографічних експедицій та на основі письмових джерел аналізується сучасний стан та регіональна специфіка народної медицини Полісся. Відзначається вплив на народну медицину регіону наукової медицини, підкреслюється її залежність від рівня соціально-економічного та історичного розвитку суспільства.

Важливою темою, яка здавна привертає увагу дослідників і досі не втратила своєї актуальності, є народна медицина. Народній медицині в системі етнокультури належить одна з провідних місць, так як вона визначає соціально-гігієнічні норми, побутову культуру, психологічні норми спілкування. Народну медицину можна розглядати як складову традиційної культури, в змісті якого поєдналися позитивні емпіричні знання, засоби лікування словом, досвід місцевих спостережень, світоглядні уявлення та вірування різних епох. Етнографічний підхід до дослідження проблеми передбачає вивчення таких питань, як розвиток народних уявлень про анатомію і фізіологію людини, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики та профілактики, санітарно-гігієнічні норми, класифікація лікувальних засобів.

Дослідження народної медицини в етнографічному вимірі дає ключ до розв'язання важливих етнологічних завдань, пов'язаних з проблемами походження та розвитку світоглядних уявлень та народних знань українців.

Народні методи лікування на Поліссі, способи приготування ліків, їх асортимент і застосування відзначаються багатством етнічних та етнорегіональних форм. Вивчення їх є базою для проведення порівняльних досліджень, передусім народної медицини і сучасної фармакології. Народні методи лікування словом після тривалих років відвертої ігнорації стають сферою зацікавлення психотерапевтичної науки, розробки дослідників у сфері народної медицини переконливо доводять важливість народних психотерапевтичних методів лікування.

Важливість дослідження підсилює ще й те, що робота присвячена Поліському історико-етнографічному регіону. Полісся – край, де за останні десятиліття відбулися глибокі трансформаційні зміни у зв'язку з екологічним лихом, що сталося на Чорнобильській АЕС. Ця аварія і активні міграційні процеси, зумовлені нею, спричинили руйнацію досить тривкого шару традиційної культури, яка століттями зберігала давні обряди, архаїчні елементи. І хоч після цього активізувалася науково-збиральницька та громадська діяльність по збереженню унікальної, значною мірою ендемічної поліської традиції. З огляду на це актуальність теми виявляється також у необхідності збереження народних знань та духовної спадщини поліського регіону.

Об'єктом дослідження є народна медицина в системі традиційно-побутової культури українців Полісся, яка включає в себе народні уявлення про анатомію й фізіологію людини, розуміння етіології захворювань та соціальні аспекти народної лікувальної практики.

Предметом дослідження стали народні лікарі, їхні методи діагностики, профілактики та лікування хвороб, а також традиційні раціональні та ірраціональні засоби лікування.

Мета дисертаційного дослідження полягає у дослідженні регіональної специфіки народної медицини Полісся.

Досягнення означеної мети здійснювалося шляхом вирішення таких завдань:

– проаналізувати стан висвітлення проблеми і визначити рівень її наукового осмислення, узагальнити історіографічний доробок та оцінити джерельну базу;

– прослідкувати спадковість традиції народної медицини на Поліссі;

– з'ясувати, що було втрачено, а що набуто протягом минулого століття у цій галузі народної культури;

– розкрити досліджуване явище в загальноукраїнському контексті;

– розкрити регіональну самобутність та виразність народних лікувальних традицій Полісся та показати об'єктивні господарські й природно-кліматичні реалії, якими зумовлена їх локальна специфіка;

– виявити причини змін у цій сфері народної культури;

– показати, як наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС і переселення мешканців зони відчуження позначилися на традиційній культурі Полісся у сфері народної медицини.

Географічні рамки дослідження охоплюють регіон України – Полісся, передусім Центральне, де компактно проживають переселенці з Чорнобильської зони. Додатково до дисертаційного дослідження були залучені експедиційні матеріали з Західного Полісся (Рівненська область).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст., що дало можливість простежити зміни, які відбулися в досліджуваній ділянці народної культури.

Методологічною основою дослідження став порівняльно-історичний метод студіювання народної медицини українців Полісся сучасного періоду. Потреба у значному польовому етнографічному матеріалі зумовила використання традиційних етнологічних методик: безпосереднього спостереження, інтерв'ювання та анкетування, фіксації у вигляді відео- та фонозаписів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що по-перше, в ньому простежено трансформацію народних медичних знань останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст., що дало змогу реконструювати окремі світоглядні уявлення, які на сьогодні вже не побутують у Поліському регіоні щодо хвороб, способів та методів їхнього лікування.

По-друге, систематизовано замовляння чорнобильського Полісся за призначенням і сюжетами; з'ясовано частотність сюжетів й мотивів; проведено порівняльний аналіз замовлянь Поліського та інших регіонів України.

По-трете, до наукового обігу вводиться значна кількість нових фактологічних даних – матеріалів польових етнографічних досліджень автора, отриманих під час експедицій "Центру захисту культурної спадщини" при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій України протягом 2003-2004 років до переселенців з чорнобильської зони. До дисертаційного дослідження залучено матеріали, зібрані дисертанткою під час експедицій до Зарічницького та Дубровицького районів Рівненської області, а також Коростишівського району Житомирської області.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з етнології, фольклористики. Висновки щодо народної рецептури, методів траволікування становлять практичний інтерес для професійної медицини, фармакології. Розробки в галузі лікування словом можуть бути використані в психотерапевтичній практиці. Фактичний матеріал дисертаційного дослідження може стати в нагоді при розробці курсів з етнології та фольклористики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у 4 статтях опублікованих у фахових виданнях. За матеріалами дослідження виголошені доповіді на наукових конференціях, зокрема на Міжнародному україно-фінському симпозіумі "Сучасні напрями історико-етнологічних досліджень:тенденції і перспективи" (Київ, травень 2003), Науково-практичній конференції, присвяченій 30–річчю Сарненського історико-етнографічного музею (Сарни, листопад 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Українська культура в контексті глобалізаційних процесів" (Київ, грудень 2004).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обгрунтовано актуальність теми, методологічні та методичні принципи роботи, визначені мета, завдання, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення, представлено дані про апробацію результатів наукового пошуку на конференціях.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" висвітлюється історія дослідження народної медицини, а також здійснюється джерелознавчий аналіз.

Історію дослідження народної медицини Полісся можна поділити на кілька періодів. Перший з них – середина ХІХ – початок ХХ ст. характеризується накопиченням матеріалу, виробленням класифікації і методологічних засад вивчення народної медицини, здійсненням перших спроб теоретичного осмислення деяких проблем (етіологія хвороб, статус народного лікаря, класифікація народних методів лікуванння, замовлянь тощо). Серед дослідників цього періоду слід виділити праці І.Трусевича, І.Пантюхова, А.Братчикова, Г.Коваленка, І.Манжури, В. Боцяновського, А.Литвинова, В.Доманицького. Щоправда, ці праці ще були досить фрагментарним та мали популярний характер, і їх можна кваліфікувати лише як підвалину до систематичного дослідження, розпочатого корифеями української науки П.Чубинським, О.Потебнею, М.Сумцовим.

Другий період – радянський – поділяється на три підперіоди:

1-й (1920 – 1930-ті роки) – активізується збирання та осмислення етнографічних матеріалів, з‘являються перші змістовні аналітичні розвідки. Серед відомих дослідників цього періоду передусім виділяються В.Кравченко та М.Гайдай.

2-й (1930-ті по 1970-ті рр.) – характеризується певним затишшям і навіть ігноруванням вивчення народної медицини.

У третьому підперіоді (1970-ті – 1980-ті рр.) народна медицина починає привертати увагу радянських науковців, які зосереджуються переважно на теоретичних проблемах (Ю.В. Бромлей, І.І. Брехман, В.Воронов, Г. Яковлєв) або на вивченні фітотерапії (М.Носаль, І.Носаль, О.Попов, Г.Смик, В.Комендар, В.Кархут). У цей період плідно працювала З.Болтарович, якій належать глибокі наукові розробки в царині народних медичних знань.

Третій період дослідження народної медицини – сучасний – характеризується активізацією збирацької та науково-дослідницької роботи у зв‘язку з екологічною катастрофою на Чорнобильській АЕС. Вагомий внесок у цю галузь зробив А.Шкарбана, окремі аспекти висвітлені у роботах А.Дмитренко та В.Мойсієнко. Над вивченням ірраціональних методів лікування замовлянь займаються М.Гримич, М.Новікова, Т.Шевчук, Г.Бондаренко.

Аналіз історіографії свідчить про наявність значного теоретичного та прикладного здобутку у вивченні народної медицини. Разом з тим досить відчутною залишається потреба комплексних досліджень з обрядової медичної практики в регіональному історико-етнографічному аспекті означеного періоду.

Введення нових емпіричних матеріалів дає змогу перевірити та деталізувати існуючі концепції, а також зробити змістовні спостереження та узагальнення. Саме тому основну джерельну базу дисертації становлять:

1) опубліковані матеріали польових досліджень Полісся останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст.;

2) неопубліковані матеріали польових досліджень Полісся цього же відрізку часу;

3) матеріали (записи замовлянь та описи обрядів) з Полісся попередніх періодів, які аналізуються з метою з‘ясування тяглості традиції, а також певних інновацій, що з‘явилися останнім часом.

Усвідомлення необхідності збереження духовної спадщини Полісся, особливо після аварії на Чорнобильський АЕС, спонукало ряд державних установ і громадських організацій споряджати наукові експедиції в ці регіони та до переселенців із зони забруднення. В результаті було зібрано великий польовий матеріал, який частково опублікований. Публікації в основному представлені замовляннями[1]. Проте серед опублікованих матеріалів, за незначними винятками[2], майже не представлені раціональні та ірраціональні методи лікування жителів Полісся. Це й зумовило потребу у власних польових дослідженнях з метою поглиблення зазначеної теми.

Основним джерелом дисертаційної праці є польові етнографічні матеріали з народної медицини, зібрані автором під час комплексних наукових експедицій, організованих ЦЗКС при МНС України у серпні 2003 та жовтні 2004 рр. У 2003 р. експедиція працювала у Брусилівському й Попільнянському районах Житомирської області, де проживають переселенці з Народицького та Овруцького районів. За допомогою питальника, складеного авторкою, було опитано 40 респондентів, переселених із сіл Базар, Великі Кліщі, Журавлинка, Заводне, Звіздаль, Калинівка, Любарка, Межиліска, Рудня–Осошня Народицького району та Делети й Червоносілки Овруцького району.

У 2004 р. експедиція була направлена в Андрушівський, Баранівський, Бердичівський, Житомирський, Новоград-Волинський, Ружинський, Черняхівський райони Житомирської області до переселенців з Овруцького, Лугинського, Олевського, Народицького, Коростенського, Ємільчинського, Малинського, Поліського, Іванківського районів.

Автором дисертаційного дослідження було опитано 37 респондентів, які до переселення проживали у таких селах: Обиходи Коростенського р-ну, Малахівка, Мощаниця, Рудня-Жеревці Лугинського району, Рудня-Калинівка Малинського району, Базар, Ганнівка, Голубієвичі, Лозниця, Ноздрище, Старі Шарни, Христинівка, Гута-Ксаверівська Народицького району, Виступовичі, Делета, Думинське, Жолудівка, Колесники, Степки, Стовпичне, Лозниця Овруцького району.

Під час експедиційних досліджень було виявлено та зафіксовано 180 замовлянь (91 у 2003 р., 89 у 2004 р.) від 33-х хвороб, серед яких найбільше від "ляку", "уроків", "підвію", "криксів", "золотника", "пристріту", "зубів", "волосу", "рожі", "чорної хвороби" тощо. Зібрано близько 400 рецептів з інгредієнтами тваринного та мінерального походження, народні поради, обереги, які використовують поліщуки при лікуванні та профілактиці різноманітних хвороб. Були також занотовані поліські народно назви ряду лікарських рослин, а також дотичну до основної теми інформацію, яка представлена різноманітними оповідками.

До дисертаційного дослідження залучено матеріали, зібрані під час експедиції у червні 2003 р. до Зарічнецького та Дубровицького районів Рівненської області разом з працівниками Музею народної архітектури та побуту в с. Пирогово. Були обстежені такі села: Соломіївка, Орв‘яниці Дубровицького р-ну, Іванчичи, Прикладники, Серники, Старі Коні, Вичівка, Привітівка, Мульчиці Зарічнецького району. Опитано 18 респондентів, від яких записано замовляння, народні рецепти лікування людей і домашніх тварин, бувальщини, повір‘я, розповіді, що стосуються народної медицини.

Для написання роботи дисертантка використовувала також власні польові матеріали, зібрані самостійно в селах Козіївка, Старосільці, Ново–Городецьке, Привороття Коростишівського району Житомирської області та місті Коростишів, які зберігаються в архівних фондах кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Усього автором дисертації під час експедиційних досліджень протягом 2003-2004 рр. було обстежено 35 сіл Житомирської та 9 сіл Рівненської областей.

При написанні дисертаційної роботи були використані також матеріали, зібрані іншими дослідниками, зокрема А.Шкарбаном, під час комплексних експедицій до переселенців з Чорнобильської зони, організованих ЦЗКС при МНС України. Матеріали експедицій зберігаються в названій установі.

Матеріали (записи замовлянь та описи обрядів) з Полісся попередніх періодів хоч і не є базовими для дисертаційного дослідження, проте вони дали можливість порівняти сучасну ситуацію на Поліссі щодо народних медичних знань з традицією ХІХ – ХХ ст. і з‘ясувати, чи існує тяглість у традиції народної медицини даного регіону. Значний інтерес становлять неопубліковані етнографічні та фольклорні записи з часів, що безпосередньо передують досліджуваним у дисертації. Ці матеріали містяться в Рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України у фонді № 14 та фонді № 3. Авторами цієї групи джерел були етнографи та фольклористи[3].

Таким чином, для вивчення народної медицини українців Полісся застосовувались джерела, різні за своїм змістом, характером, походженням, часом, тощо, які дали змогу реконструювати народну медичну практику зазначеного регіону, яка вже вийшла з побутування у повному вигляді та простежити трансформацію цієї галузі народної культури протягом останьої чверті ХХ – початку ХХІ століть.

У другому розділі "Народні лікарі та їхні методи лікування хвороб" досліджується особа народного лікаря, аналізуються народні уявлення про хвороби, способи та методи їхнього лікування.

У підрозділі "Народні лікарі – носії народних медичних знань" об‘єктом дослідження стали народні лікарі: шептухи, повитухи, костоправи, а також знахарі.

Польові матеріали автора наочно показують, що в поглядах сучасних жителів Полісся на осіб, котрі лікують, відбулися певні зміни. Так, на сьогодні слово "знахар" на Поліссі найчастіше має негативне смислове навантаження, а сам він прирівнюється до чаклуна. Людей (назагал це жінки), які тільки "вимовляють" хворобу, називають "баба", "бабка", "шептуха".

Сучасні мешканці Полісся, як і колись, традиційно поділяють людей, котрі "щось знають", на вроджених і навчених. Продовжує побутувати переконання, що знаннями такого роду володіють народжені в понеділок або в "сорочці". Чимало сучасних шептух повідомляють, що отримали свої знання уві сні від своїх близьких родичів, найчастіше матері чи баби. Проте найпоширенішим способом передавання знань у нинішні часи вважається успадкування. Трапляються випадки, коли знання такого роду передають за якусь послугу, на знак удячності або через неспроможність "шептухи" (старість або хвороба) проводити лікувальний обряд самостійно. Сучасні шептухи намагаються дотримуватися такого правила: не передавати набуті знання старшій від себе людині. Сьогодні майже втрачена таємничість процесу передачі такого роду знань, відсутній ритуал, майже відсутня традиція зберігати такого роду знання у таємниці. Майже всі шептухи охоче йдуть на контакт, залюбки переповідають як самі замовляння, так і процес лікування. Стосовно самого процесу лікування, то тут продовжують побутувати певні табу. Так, забороняється лікувати своїх дітей, бо це "своя кров". Якщо ж не має іншої шептухи, крім матері, то вона під час шептання повинна за пояс встромлювати ложку.

З кожним роком кількість шептух зменшується, а ті які практикують, мають вузьку спеціалізацію (одні "палять рожу", інші "викачують" ляк, "ставлять золотнік" тощо). Шептух-універсалів, які володіють усіма прийомами народного лікування, з кожним роком стає дедалі менше.

Що стосується "поганих" – знахарок, то їх значно менше. На Поліссі їх називають "вєдьма", "відьма", "калдун", "знахар", ті, що “щось знають”. Сам процес насилання злих чар передають дієсловами: "колдуват" (колдоват), "знахоріт", "ворожіт", "чаруват", "пріроблят", "робіт"[4].

Щодо костоправів, то, як свідчать польові матеріали, ця група носіїв народних медичних знань найменш чисельна, що певним чином зумовлено розвитком офіційної медицини. З цим же чинником пов‘язане також повне зникнення такої категорії народних лікарів, як "баби-повитухи". Тому дослідження цієї групи лікарів, на відміну від попередньої, більше базується не на сучасній народній медичній практиці, а на спогадах про діяльність “баб-повитух” у недавньому минулому. Найпоширенішими серед українців були терміни "баба", "баба-повитуха", "баба-бранка", на Поліссі здебільшого побутували такі назви: "пуповезна баба", "пупкова", "пупная", "пуповая", "пупорезна баба", "баба-пупорєзніца", "пупорєзка", "баба, та, шо пупа въязала", "бабка, шо ходит по пупах".

Баби-повитухи займали одне з провідних місць серед народних лікарів. В їхній медичній практиці широко застосовувалися як ірраціональні, так і раціональні знання з народної медицини, зокрема у галузі приготування настоянок, компресів із трав, які сприяли швидким, безболісним пологам і народженню здорової дитини.

У підрозділі "Хвороби в уявленнях поліщуків: народні назви, способи та методи їхнього лікування, вірування та перекази." на основі польового матеріалу аналізуюється народне бачення походження хвороб, способів та методів лікування. Одні хвороби, за народними уявленнями, виникають від "поганого" ока або спеціально "наслані" людми, які володіють знаннями з чорної магії “уроки”, “данє”, “підвій”, “крикси”, “ляк”, “зноски”. Виникнення інших має в народі раціональне пояснення, проте лікуються вони ірраціональними методами ("удар", "кров", "золотнік" (підірваний живіт), "чорна хвороба" (епілепсія), "рожа" (рожисте запалення), "волос"(панарицій), зубний біль).

Лікування першого типу хвороб переважно зводиться до того, що "шептуха" проказує замовляння на воду і напуває нею хворого. Ляк діагнозували і лікували викачуванням яйцем, хлібним м‘якушем і воском. Раніше застосовували “непочату” (набрану до схід сонця) воду. Однак сучасні шептухи обмежуються звичайною водою з криниці або посвяченою в церкві. Важливе значення у лікуванні мають інші ритуальні речі, освячені в церкві: трави, льон, ніж, сіль, мак тощо. При лікуванні хвороб другого типу, а саме "удару", "крові", "золотніка" магічний ритуал переважно відсутній, за винятком лікування словом. При лікуванні деяких хвороб цієї групи надають особливе значення і кольорам, найчастіше чорному і червоному.

Чимало хвороб, зокрема інфекційного походження, поширених у кінці ХІХ – на початку ХХ ст, на території сучасного Полісся зникли у зв'язку з розвитком офіційної медицини, відповідно, відсутні дані щодо спогадів їх лікування.

У третьому розділі дисертації "Лікувальні засоби в народній медицині українців Полісся" на основі архівних джерел та матеріалів етнографічних експедицій простежується сучасний стан раціональної народної медицини українців Полісся.

Польові дослідження автора дають змогу твердити, що серед сучасного населення Полісся продовжують користуватися великою популярністю лікарські трави. Їх можна умовно поділити на два види: ті, які використовуються багатьма слов‘янськими народами (полин гіркий, лопух, підбіл, золототисячник, валер’яна, конвалія, материнка, дивина, деревій, подорожник, вероніка лікарська, ромашка лікарська, чебрець, мучниця та типово “поліські” рослини– аїр, звіробій, перстач прямостоячий, меліса, блекота, багно болотняне, купина лікарська, чемериця, чистотіл. Застосування отруйних рослин та грибів є однією з характерних особливостей поліської народної медицини. Специфікою поліського траволікування є також широке застосування сумішей лікарських трав.

Оскільки на Поліссі добре розвинений збиральницький промисел[5], в народній медицині цього регіону особливою популярністю користуються лісові ягоди (малина, смородина, суниці, чорниці, брусниці), а також гриби –насамперед мухомори, які є найбільш ефективними засобами при радикуліті та ревматизмі.

Регіональна специфіка траволікування зумовлена рядом екологічних чинників, оскільки рослини тісно пов'язані з умовами навколишнього середовища: водо забезпеченням, світлозабезпеченням, трофності субстрату, хімізмом грунту тощо. Для Полісся характерний помірно-теплий, вологий, м‘який на заході й помірно-континентальний на сході клімат, у цілому сприятливий для лісової рослинності, що і пояснює велику популярність лісових рослин у лікуванні поліщуків.

Специфіку поліської флори зумовлюють також ґрунти регіону, які поділяються на три види: дерново-підзолистий, дерновий опідзолений і дерново-глейовий. Перший розвивався в найсприятливіших умовах для лісової рослинності, другий – малопридатний для лісів і зайнятий трав‘яною, переважно лучно-болотною рослинністю, і третій – сприятливий для трав[6].

На дерново опідзолених грунтах здебільшого ростуть такі трави як аїр, багно болотняне; на дерново-глейових – меліса, чистотіл, блекота, дурман, звіробій; на дерновопідзолистих проростає лісова рослинність, в т.ч. трави – дереза, мучниця, лісові ягоди (суниця, чорниця, брусниця), гриби.

Усі ці екологічні чинники є визначальними для специфіки поліської екосистеми, в т.ч. флори, і безпосередньо впливають на формування народних екологічних та народних медичних знань.

У народному лікуванні Полісся, як і в інших регіонах України, широко застосовуються листя, кора, бруньки, плоди дерев: берези, дуба, вільхи, серед садових – горіх, калина, яблуня, груша, слива, вишня: особливо цілющою вважається сосна, з бруньок якої готують навіть варення.

У лікувальній практиці мешканців Полісся, як і по всій Україні, широко застосовуються овочі, зернові та технічні культури. З городніх культур з лікувальною метою використовують капусту, моркву, буряк, огірки, редьку, а найчастіше часник і цибулю.

Зернові культури в наші часи на Поліссі найбільше вживають при хворобах простудного характеру, зокрема, з висівок гречаної, житньої чи пшеничної муки роблять компреси.

Польові матеріали автора засвідчують також широке застосування в народній медицині регіону засобів тваринного походження. Здавна відомі тут лікувальні властивості молочних продуктів – молока свіжого чи кислого, сметани тощо.

Жителі Полісся продовжують застосовувати у лікуванні жири – свинячий, собачий, борсуковий, ведмежий, гусячий, їжаковий, а інколи – кротовий та черепаховий (при простуді, як ранозагоюючі засоби, при запаленні легенів, астмі, туберкульозі).

З лікувальною метою використовуються і яйця. Вареним неочищеним яйцем вигрівали нариви, сирим білком змащували опіки, зупиняли пронос при холері. Ліки мінерального походження займають незначне місце у практиці сучасної поліської народної медицини. Найбільш вживаними є сіль та руда глина. З солі роблять гарячі компреси при простудних захворюваннях, її носять також при собі як захист від "поганих очей", з рудої глини роблять компреси при вивихах і синцях.

Мешканці поліського регіону досі використовують у лікуванні кал та сечу. Конячі кізяки використовують при глистах, болю в грудях, послід горобця – при коклюші, курячий – при жовтусі, людський кал – при пухлинах, наривах. Сечу вважають дуже ефективною при простуді, наривах, набряках, радять пити при "пристріті", "уроках".

Отже, лікувальні засоби рослинного та тваринного походження продовжують користуватися популярністю у сучасного населення Полісся, а мінеральні засоби займають незначне місце у лікувальній практиці поліщуків і представлені в основному сіллю та глиною.

У четвертому розділі "Замовляння в системі духовної культури Полісся" розглядаються ритуальні тексти, які є важливим компонентом психотерапевтичних народних методик, що передбачають лікування словом.

Останнє десятиріччя характеризується значним зацікавленням замовляннями, після тривалого перебування в забутті за радянських часів. Ця зацікавленість проявляється і в активізації роботи з їхнього збирання, систематизації та публікації. Так, з’являються дослідження, присвячені цьому жанру[7], видаються збірки замовлянь з коментарями та без них[8], захищено декілька дисертацій з цієї тематики[9]. У цих працях розробляються різнобічні проблеми: класифікація, еволюція жанру, обрядово-магічна функція, привертається увага до персонажів та предметів замовлянь. Активний інтерес до замовлянь помічається і в сусідніх країнах. Зокрема в Росії була видана праця "Полесские заговоры", де колективом авторів було видрукувано 1100 замовлянь, які були зібрані в 1970–1990-х рр. етнолінгвістичними експедиціями під керівництвом М.Толстого і зберігалися в Поліському архіві Інституту слов’янознавства Російської академії наук[10].

В основу дисертаційного дослідження покладено запропоновану російськими вченими концепцію культурно-антропологічної класифікації за функціональним призначенням, що передбачає дослідження образів і ключових слів, без заглиблення в реконструкцію та генезис. За структурою лікувальні замовляння поділено на два види. До першого віднесено об’ємні тексти з розвиненою оповіддю і яскраво вираженим сюжетом. У них існує зачин, в основній частині відшукується хвороба, перераховуються всі можливі причини їх походження, а в кінці вона “виганяється”.

Такі замовляння спрямовані проти різноманітних хвороб – "ляку", "уроків", "дання", "подвію". За спостереженнями науковців їхні мотиви найчастотніші серед поліської замовної традиції, сукупність цих обрядових текстів формує універсальний тип поліських лікувальних замовлянь, який може використовуватися для лікування фактично будь-якої хвороби[11].

У вступі (зачині) простежується кілька мотивів: 1. Звертання за допомогою до Бога, Ісуса Христа, Богородиці, усіх святих; 2. Богородиця іде лікувати хворого і по дорозі зустрічає Ісуса Христа або когось зі святих. 3. Стоїть церква (престол, дерево, море, гора); там сидить Богородиця (Ісус, святі) і лікує хворобу.

Основна частина цієї групи замовлянь починається з виявлення хвороби, пошуків причин її появи. Хворобу може спричинити будь-хто і що: тварини, природа, люди, причому має значення вік і стать того, хто "наслав" хворобу. Після перерахування можливих причин виконавець обрядодій “шукає” хворобу в тілі хворої людини. При цьому перераховуються всі частини тіла, внутрішні органи людини. Визначивши місце зосередження хвороби, необхідно було вигнати її.

Процес "вигнання" хвороби можна поділити на декілька видів: 1) хворобу відсилали туди, звідки вона прийшла сама, або повертали її до того, хто її наслав; 2) хвороби виганяли у безлюдні, пусті місця (такі зразки є найчисленнішими); 3) Хвороба відсилається у те місце, де, начебто, їй буде краще, ніж у тілі хворого, при цьому її намагалися задобрити; 4) "пускали ходити" по світу і шукати собі іншу жертву.

Щодо кінцівок цього типу замовлянь, то найчастотнішими є: "дай, Боже, час добрий…", "у добру пору сказати, а в пусту помовчати…", "маком россипса, горошком роскотіс, од (ім’я) оччєпіс"[12] .

Другий тип замовлянь характеризується невеликими за обсягом вокативними, діалоговими текстами, часом побудованими за принципом подібності ("як відбувається це, так відбувається те"). До конкретної хвороби звертаються, намагаються вигнати її або просять зникнути. На відміну від замовлянь з розгорнутою структурою, тексти другого типу складаються з одного-двох речень.

У замовляннях від "криксів" є два мотиви: 1. Звернення до дерев, найчастіше до дуба; 2. звернення до курей, з проханням забрати крикливиці.

У замовляннях від "золотника" чітко простежуються уявлення про нього як про живу істоту, яка має своє місце в тілі людини від народження. Серед мотивів, які домінують у цій групі поліських замовлянь, найпоширенішим є "золотнік, стань на своє містечко", рідше з‘являються інші мотиви: "Золотнік, тебе мати породила", "Там тобі питєніє, єдєніє і всяке спочиваніє", "Маком рассипся" , "Баба пупа вязала", "Хай хвороба звільнить хворого".

Замовляння від зубного болю можна поділити на дві підгрупи: до першої належать тексти, в яких головним персонажем виступає місяць, який виконує посередницьку роль між живими та мертвими; до другої підгрупи належать замовляння, у яких сюжет розгортається за принципом неможливого.

У замовляннях проти "рожі", "болячки", "волосу" деякі мотиви і формули можна віднести до універсальних: зачин, назва хвороби, вигнання її з тіла хворого здійснюється шляхом залякування або ж обіцянки, кращого перебування на "тому світі", куди вона виганяється.

Основним мотивом групи замовлянь від "удару", "вивиху" є такий: хтось (Ісус/Юрій/Микола) їде на коні (ослі); кінь (осел) спотикнувся "звих на звих" наткнувся. У цій групі замовлянь присутній принцип подібності: "як відбувається це, так відбувається те".

У ході польових обстежень сучасного Полісся не вдалося зафіксувати замовляння від ряду хвороб, а саме "колтуна", гельмінтів, малярії, укусу собаки тощо, що свідчить про згасання народно-медичної практики. Таку тенденцію можна спостерегти і щодо замовлянь "до родива" та від змії.

У вивчені народно-лікувальної традиції певного регіону надзвичайно важливим є порівняльний аспект. Саме тому доцільно було згрупувати замовляння відповідно до регіонів. Дослідження, проведене за таким принципом дало такі результати: в більшості регіонів сюжетика, мотиви, структура замовлянь від "ляку", "зубів", "вивиху", "крові", "золотника", "рожі (бешихи)", "волосу", "крикливиць" ідентичні до поліських, що свідчить про загальноукраїнську обрядову традицію лікування словом.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які винесено на захист:

– у сучасній етнологічній науці немає комплексного дослідження, у якому всебічно була б висвітлена народна медицина українців Полісся.

– з'ясовано, що в означений період (остання чверть ХХ – початок ХХІ ст.) на території Полісся широко продовжують своє практикування народні лікарі. Вони є носіями сакральних народних медичних знань та традицій. Так, в означеному регіоні побутують вірування, що не всі можуть лікувати, для цього необхідно мати здібності. Особливо здібними вважаються перші й останні діти в сім‘ї. Сучасні шептухи уникають передавати свої знання старшій від себе людині, бо та, котра навчить, утратить свою силу. Широко побутує вірування й про те, що не слід призначати ціну за лікування. Важлива роль у народній медицині жителів Полісся досі належить замовлянням. З погляду сучасної медичної науки, їх популярність зумовлена певним психотерапевтичним ефектом. Крім того, це пояснюється консервативністю мислення простих мешканців населення Полісся, живучістю ритуальних традицій.

– під час дослідження виявлено, що в означений період у народній медицині українців Полісся все ж відбулися значні зміни та трансформації. Все складніше знайти універсальних народних лікарів – "шептух", які володіють усіма прийомами народної лікувальної традиції. Натомість кожна з них має якусь вузьку спеціалізацію: одні "качають" ляк, інші "палять" рожу, ставлять "золотнік" тощо. Їх статус у сучасному суспільстві нічим не відрізняється від статусу решти людей, хоча колись така відмінність була досить відчутною: їх боялись та поважали одночасно. На сьогодні майже повністю втрачена таємничість та ритуальність передачі народних медичних знань, передавання лікарського досвіду відбувається на побутовому рівні, втрачається сакральність, такого роду інформація стає загальнодоступною. Відбулися зміни і у процесі лікування та поглядів на причини виникнення хвороб. Так, зникли або значно спростилися магічні ритуали при лікуванні ряду захворювань. Вже не є обов'язковим застосування при лікуванні "непочатої" (набраної до схід сонця) води. Перевага надається воді, освяченій у церкві. Повністю зникли традиційні уявлення про персоніфікацію епідемічних хвороб.

Новим у поліській народній лікувальній традиції можна вважати черпання інформації з друкованих джерел, що має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що зменшується ризик отруєння травами, з другого боку, прив'язаність до друкованого слова нівелює етнічноспецифічні та регіональні риси поліського лікування, що призводить до згасання традиційної лікувальної практики краю;

­– поліська народна медицина має ряд загальнослов‘янських рис. Зокрема, в народному лікуванні Полісся, як і в інших регіонах України, важливе місце продовжують займати городні (часник, цибуля, картопля, капуста, морква, буряк, огірки, редька), а також зернові культури. Широко використовуються жителями Полісся лікарські засоби тваринного походження. Це насамперед, молоко, яке вживають при простудах, додаючи різноманітні компоненти (масло, мед, сода, яйце, перець тощо), а також кисле молоко, сиворотка, сметана. З тваринних жирів широко вживаються з лікувальною дією свинячий, гусячий, особливо популярний на Поліссі – собачий та борсуковий, яким лікують туберкульоз. Щодо ліків мінерального походження, то вони займають незначне місце у лікуванні жителів Полісся і представлені сіллю та глиною.

– вивчення народної медицини українців Полісся дає підстави стверджувати, що хоча ця галузь народної культури й має широкий спектр спільних загальноукраїнських рис, проте позначена виразною регіональною специфікою, яка особливо чітко простежується у раціональному лікуванні. Зокрема існує категорія поліських трав (аїр, звіробій, меліса), які є домінуючими у лікуванні жителів Полісся. Серед лікарських трав регіону значне місце посідають отруйні (багно болотняне, купина лікарська, чемериця, чистотіл, блекота). Широке застосування мають суміші лікарських рослин, кількість яких варіюється від 3 до 70. До специфічно поліських рис народного лікування належить використання з лікувальною метою грибів, серед яких особливе місце займають мухомори, а також вживання горілчаних настоянок з вужів при лікуванні ракових пухлин. Цілющими вважаються лісові дерева зокрема, сосна, та лісові ягоди, особливо чорниця, що пов‘язано з високою розвиненістю збиральницького промислу на Поліссі;

– регіональна специфіка зумовлена рядом чинників екологічного характеру. Полісся має помірно-теплий, вологий, м‘який на заході й помірно-континентальний на сході клімат, у цілому сприятливий для лісової рослинності, що і пояснює велику популярність лісових рослин у лікуванні його мешканців. Специфіку поліської флори зумовлюють і ґрунти Полісся, які поділяються на три види: дерново-підзолистий, дерновий опідзолений і дерново-глейовий. На дерново опідзолених грунтах здебільшого ростуть такі трави, як аїр, багно болотняне; на дерново-глейових – меліса, чистотіл, блекота, дурман, звіробій; на дерново-підзолистих переважає лісова рослинність, в т.ч. трави – дереза, мучниця, лісові ягоди (суниця, чорниця, брусниця), гриби. Усі ці екологічні чинники є визначальними для специфіки поліської екосистеми, в т.ч. флори, і безпосередньо впливають на формування народних екологічних та народних медичних знань;

– причини згасання народної лікувальної практики перш за все пов‘язані зі зміною соціально–економічних умов, несприятливими історичними подіями (голодомор та війни), що призвело до перервності традиції. З одного боку, за часів радянської влади велась політика, направлена на боротьбу з марновірством, забобонами, "пережитками", куди підпадала і народна медицина. Остання засуджувалась та навіть переслідувалась. З іншого боку, у згасанні народно-медичної традиції велику роль відігравало і поліпшення медичного обсуговування (з цим чинником пов‘язане повне зникнення такої категорії народних лікарів, як баби-повитухи, та, частково, костоправи);

– до глибоких трансформаційних змін негативного характеру у духовній культурі поліщуків взагалі, і у народній медицині зокрема, призвела аварія на Чорнобильській АЕС. Люди, відірвані від своїх земель і переселені в інші, часто дуже віддалені села, почали забувати свої місцеві традиції лікування. До того ж, у селах, куди переселялося населення з забрудненої зони, існували свої традиції, в тому числі лікувальні, які перепліталися з традиціями переселенців, тим самим руйнуючи традиції останніх.

Автор: Ірина Колодюк

Тема: знахарство, шептухи та народна медицина Полісся

ПОДІЛИТИСЯ :: Share |

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО: