Михайлівський кафедральний собор Житомира відзначає ювілей свого відновлення
20 років від часу свого відродження відзначив Михайлівський кафедральний собор Житомира.
Православний Свято-Михайлівський кафедральний собор УПЦ КП побудований в 1856 р. на кошти житомирського купця Михайла Хаботіна. Історія Михайлівської церкви та розклад богослужінь у храмі...
Михайлівська церква Житомира: історія храму
2011 року Свято-Михайлівському кафедральному собору виповнюється 155 років від завершення побудови та освячення - він є пам'яткою місцевого значення і храмом Української Православної Церкви Київського патріархату.
У середині ХІХ ст. в місті переважна більшість православних церков були дерев'яними, мурована церква стояла лише на Російському кладовищі. У той же час лише кам'яних католицьких храмів було чотири. Історія храму складна й неоднозначна, шлях до становлення був довгим і часто драматичним.
Житомирський купець Михайло Федорович Хаботін вирішив на власні кошти побудувати храм:
- Життя, можна сказати, прожив: добра настачив, шану людей маю, єдине за чим болить - дітей Бог не дав. Та така вже Його воля, думав. - А що залишу на землі після себе? Купочку праху? Тож нехай Божий дім вознесеться , аби серця людські не черствіли, аби пам'ятали, що все скоро минуле, окрім світла душі та благородства помислів ... Дещо пізніше протоієрей Микола Трипольський написав про ці наміри так: «У похилому віці бездітний Хаботін вирішив створити дім Божий, і цій святій справі, воістину, віддав усе - і гроші, й усе завзяття своє ... ». Газета великої імперії «Московские Ведомости» й того більше - мало не оду співала на сторінках своїх: «По удобству места, по прочности каменной постройки, по величественному наружному виду, симметричности внешних частей здания, древневизантийскому стилю - церковь эта служит украшением городу, есть лучшим его достоянием... ».
Самому ж Михайлу Хаботіну втілення задуму далося досить тяжко. «…Тісні ворота та вузький шлях, що ведуть до життя, й не всі знаходять їх ... ». Жертви, принесені заради здійснення благородної мети, не забезпечували легкого ії досягнення. Поневіряння храмотворця почалися… з бюрократичної тяганини.
Неодмінним бажанням купця було створити храм із незалежними, самостійними правами.
Ще довго тривали б пошуки місця для церкви, якби купець на останні збереження не придбав ділянку землі на розі вулиць Київської та Пилипонівської (нині Михайлівської). Та навіть після такого рішучого кроку чиновники єпархії змушували його разом із будівництвом церкви здійснювати спорудження будівель для причту (служителів храму) та призначити для нього, як було вказано у вимозі, «пристойні кошти на утримання».
Проценти від цього капіталу мали забезпечувати утримання причту споруджуваної церкви. Сума для того часу була настільки значною, що навіть заощаджень житомирського купця виявилося недостатньо. Усвідомлюючи свою неспроможність, боголюбивий храмотворець змушений був просити духовну владу про дозвіл будувати церкву для заміни нею дерев'яної та старої церкви на вулиці Кафедральній з надією зробити Ії окремою й самостійною. Тільки таким чином, поступаючись вимогам губернської верхівки Російської Православної Церкви, купець міг здійснити свій задум. Царські ж чиновники не лише не намагалися сприяти Михайлу Хаботіну, але й гальмували своїми діями добру справу. Спочатку наполегливо вимагали від купця, щоб він будував церкву на порожньому місці - поблизу Хлібного ринку (тоді це була глуха околиця й церква не змогла б підтримувати себе). Коли ж Хаботін попросив дозволити будівництво в центрі міста по вулиці Великій Бердичівській, то йому і в цьому навідріз відмовили. Бюрократичне листування настільки знову затягнулося, що благородним намірам купця ледь не прийшов кінець.
Роздратований тяганиною Хаботін в офіційних листах єпархіальному архієрею та губернатору вказував на перепони з боку місцевої консисторії Російської Православної Церкви. Він попереджував високих осіб, що, якщо й надалі йому чинитимуть перешкоди, то пожертвувані кошти використає на цю ж справу на своїй батьківщині у Владимирській губернії. До слова, на спорудження храму Михайло Хаботін презентував близько 37 тисяч карбованців. Для порівняння: тогочасні міські прибутки Житомира в середньому становили 23 тисячі карбованців за рік. Так, витративши всі свої збереження, він не зміг сплатити обов'язковий купецький податок і, в останні роки свого життя потрапив до нижчого майнового стану – був записаний до житомирських міщан.
А тим часом на розі вулиць Київської та Пилипонівської завирувало - розпочалося будівництво храму, за риштуваннями все вище здіймалася велична споруда. Протоієрей Микола Трипольський згадував: «Хаботін від самого початку будівництва церкви і до його закінчення цілими днями невтомно доглядав за ходом робіт ... Часто вечорами, коли робітники закінчували свою денну працю, можна було побачити Хаботіна на лавці під стінами церкви, котра будувалася, виймав гроші зі шкіряної торбинки й розраховувався з робітниками».
Нарешті, в 1856 році церкву було побудовано й освячено. Храмотворець же недовго порадувався на своє дітище - за три роки помер.
Спливали десятиліття, буремні вітри воєн і державних nерево ротів котилися над країною. Переживши Жовтневу революцію, Свято-Михайлівський кафедральний собор не вистояв nеред більшовuцьким режимом - гірка доля чекала не лише на служителів культу, а й на церковні споруди (хоча в більшості своїй вони були цінними архітектурно-історичними пам'ятками).
В 1927 році служба в храмі припинилася. Далі гірше: фонди Державного архіву Житомирської області детально повідали, як після акту обстеження міськкомунгоспом стану будівлі церкви в липні 1929 року вже у вересні Адмінвідділ Житомирського окрвиконкому порушив перед його Президією питання про закриття Михайлівської церкви та передачу будівлі під культосвітню установу. Мотивація - нібито «релігійна громада Михайлівської церкви з приводу відсутності коштів на проведення капітального ремонту відмовилася від користування зазначеною церквою». « .. .Про закриття Михайлівської церкви клопочуть робітничі збори майже всіх підприємств Житомира та Житомирська міська рада, причому трудящі вимагають використати церкву під культосвiтнi установи», йдеться в протоколах Президії окрвиконкому за грудень 1929 року. До того там же: «Релігійна громада протягом усього часу не ремонтувала церкви, яка вимагає капітального ремонту ... ». О, сумнозвісна турбота про трудящих і їх духовне зростання! «З 1936 року будівля церкви без зовнішнього та внугрішнього ремонту й переобладнання використовувалася під склад» - вже з іншого документу Держархіву. Покійний Хаботін із його благодійністю, вибачте на слові, помер би ще раз, побачивши таке святотатство. Й німецько-фашистські загарбники теж використовували храм у такій якості: складали тут конфісковані радіоприймачі.
Лише з 1942 року в ньому знову почали правити службу.
Після визволення Житомира радянськими військами в ніч на 1 січня 1944 року Свято- Михайлівський собор аж до червня 1960 року збирав прихожан і належав до пам'яток архітектури. 15 червня 1960 року міськвиконком розірвав угоду з громадою храму, укладену ще в 1944 році, а виконком обласної ради 20 червня того ж року це рішення, звісно, затвердив, передавши будівлю церкви Товариству «Знання», а підвал магазину «Спортговари» під… склад. Задля блага Товариства з розповсюдження політичних і наукових знань розтрощили вщент дзвіницю, звівши двоповерхову споруду під кабінети.
3 1985 року в приміщенні діяв ляльковий театр.
У жовтні 1991 року храм в ім'я Святого Архистратига Михаїла відродився втретє. Примішення церкви за рішенням обласної ради народних депутатів передано житомирській громаді Української Православної Церкви. Під сірим дощовим осіннім небом просто під стінами храму настоятель Свято-Михайлівського собору отець Богдан відправив службу - за активістів церкви, які на багатолюдних мітингах закликали владу почути їх законні вимоги, за прогресивну інтелігенцію міста, громаду і за здоровий глузд та справедливу перемогу ...
Зрештою, так і мало відбутися. Адже покровитель храму Архистратиг Михаїл - створений для боротьби з войовничим сатанізмом, маючи силу, надану Богом, знищує нечисть вогненним мечем - воєначальник небесних ангельських сил. А сьогодні Свято- Михайлівський собор потребує допомоги для закінчення його реконструкції та реставрації необхідні кошти.
У кожного своя дорога до Храму. У когось - через біль і страждання, коли йдуть сюди, як до останнього порятунку. В інших це - поклик душі, коли несуть у душі вдячність за світло прийдешнього дня. І під високим його склепінням сходить на людей просвітлення, стають чистими серце й помисли. Й починають розуміти, що всі жорстокі вітри сьогодення не варті жодної сльозинки. Адже немає меж благодаті Небесній і нескінченна любов Божа.
Сьогодні у храмі діє одна з найкращих недільних шкіл. При церкві функціонує безкоштовна бібліотека духовної літератури: для тих хто тільки розпочинає духовне життя, так і для священнослужителів – Святе письмо,святоотцівські твори, православна психологія, книги для дітей і багато-багато іншого. Послугами бібліотеки користуються не тільки віруючі, а й студенти різних навчальних закладів.
Михайлівський кафедральний собор (м. Житомир) - розклад богослужінь
З понеділка по п'ятницю:
7.00 Акафіст перед чудотворною іконою Божої Матері «Троєручиця»
8.00 Божественна літургія
10.00 Панахида
11.00 Хрестини
16.45 Вечірня
У суботу:
8.00 Акафіст перед чудотворною іконою Божої Матері «Троєручиця»
9.00 Божественна літургія
11.00 Панахида
13.00 Хрестини
16.45 Всенічне бдіння
У неділю, з 1 вересня по 25 травня
07.00 Божественна літургія
09.00 Божественна літургія для дітей
10.00 Божественна літургія
14.00 Хрестини
15.45 Акафіст до чудотворної ікони «Троєручиця», Вечірня та Акафіст Господу Ісусу Христу
Червень, липень, серпень:
07.00 Божественна літургія
09.35 Часи
10.00 Божественна літургія
14.00 Хрестини
15.45 Акафіст до чудотворної ікони «Троєручиця», Вечірня та Акафіст Господу Ісусу Христу
У свята:
07.00 Божественна літургія
10.00 Божественна літургія
12.00 Панахида
14.00 Хрестини
Вінчання в храмі Св. Михаїла в Житомирі здійснюються у неділю, понеділок, середу, п’ятницю, суботу, крім посту.
Для виконання священиком інших потреб можна звертатися до свічниці, настоятель Михайлівської церкви Житомира - магістр богослов'я, ієрей Богдан Бойко.
Зараз у житомирському Михайлівському соборі служать 8 священиків, при храмі діє недільна школа, де навчаються понад 300 дітей.
Михайлівський кафедральний собор Житомира: адреса вул. Київська, 10, телефон 37-79-59.
Джерело: Михайлівський кафедральний собор Житомира, офіційний сайт (www.smk-sobor.org.ua)
:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – православный Михайловский кафедральный собор Житомира.
:: To get more information in English please ask or google for – Orthodox St. Michael’s cathedral of Zhytomyr.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba, prašom kreiptis arba ieškokite Internete –Stačiatikių Šv. Michailo cerkvė Žitomire.
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - праваслаўны Міхайлаўскі кафедральны сабор Жытоміра.
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – Prawosławna сerkiew św. Michała w Żytomierzu.
Публікації
0 comments:
Дописати коментар