ІСТОРІЯ БЕРДИЧЕВА: історична довідка про місто Бердичів

Історія Бердичева з часу його заснування

Бердичів (рос. Бердичев, пол. Berdyczów, ідиш בערדיטשעוו) – місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського району на березі річки Гнилоп'яті, притоки Тетерева, за 44 км на південь від Житомира. Територія міста становить 3 533 га (35,33 кв. км.), яка умовно розділена на 7 мікрорайонів. На 305-ти вулицях і провулках станом на 01.12.2010 р. проживає майже 80 тис. осіб. Докладніше про історію Бердичева...


Територія на якій розміщене місто Бердичів, заселене ще в ІІ тисячолітті до н.е. Тут виявлене поселення доби бронзи та залишки двох поселень Черняхівської культури.

Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов’янського слова „берда” – гора, урвище або ж від власного імені Бердич, інші – від слова „бердиш” – так називали бойову сокиру у слов´ян. Тому на гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру та жезл бога торгівлі Меркурія – що символізує минуле міста, як одного з основних центрів торгівлі.

Першою достовірною на сьогодні згадкою про Бердичів залишається 1545 рік. Ця дата вказується в двох джерелах: люстрації (переписі населених пунктів) Київського воєводства за 1545 рік як власність Василя Тишкевича та в описі Житомирського замку за цей же рік.

Наприкінці ХУІ ст. Януш Тишкевич почав споруджувати замок, 1627 р. – заснував кляштор, а 1630 р. подарував його католицькому ордену Босих Кармелітів.

Всесвітньовідомими стали Санктуарій та Чудотворна Ікона Матері Божої Бердичівської, вікову історію мають Бердичівські календарі, які друкувались в кармелітській типографії, бібліотека з загальною кількістю книг до 6 тис. томів та з стародруками кінця ХУ ст., кармелітська школа.

Після входження Правобережної України під протекторат Росії, Бердичів в кінці ХУІІІ ст. увійшов до складу Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. Возз´єднання сприяло розвитку промисловості, тут діяли цегельні заводи, пивоварня, млини, 6 капелюшкових фабрик, шкірзавод, 4 миловарні, каретна, металева фабрики та інші.
Головну роль у піднесенні економіки міста відігравали ярмарки, яких з 1765 р. нараховувалась близько десяти на рік.

Найбільший з них – літній Онуфрієвський ярмарок у Бердичеві, який тривав 6 тижнів. За рівнем обігу товарів їх порівнювали з лейпцігськими. Бердичів стає одним з осередків торгівлі хлібом, а з ІІ половини 19-го ст. – одним з найважливіших центрів кінських ярмарків. У місті діяло чимало купецьких контор,що забезпечували економічні зв´язки між різними регіонами.

На початку 60-х 19-го ст. оборот торгівлі в Бердичеві визначався в 40 млн. руб. Провідну роль у розвитку торгівлі відігравала єврейська громада. Серед 2,8 тис. купців у 1846 абсолютну більшість становили євреї. Половина з 8-ми банків у місті також належала євреям. Саме їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лондона, Відня, Рима і Константинополя. Переважна кількість населення міста також було єврейської національності: в 1860 р. в місті проживало 54 тис. осіб, у тому числі 50 тис. євреїв.

У першій пол.19 ст. у місті швидкими темпами розвивалось ремісництво, особливо після 1812 року, коли інтенсивно проходило заселення Бердичева ремісниками-євреями, оскільки місто знаходилось у „смузі осідлості”.

У 1848 р. їх налічувалось близько 5-ти тис. чоловік. У 1855 р. в місті налічувалось 5888 купців, які щороку лише в Бердичеві продавали товарів на суму понад 6 млн. сріблом, а за його межами вели торгівлю з містами Київської, Подільської, Волинської губерній. Зросла і кількість промислових підприємств, на сер.19-го ст. працювали 4 миловарні, макаронна, екіпажна фабрики, 2 воскобійні, 2 свічкові, пивоварний заводи.

З другої половини 19-го ст. роль Бердичева як торгового центру стала занепадати: в 1856 р. найбільший ярмарок, Онуфрієвський був переведений до Києва. З побудовою залізниць Київ-Одеса ( 1871р.), Київ-Брест (1873р.) з´явились нові торговельні центри і Бердичів втратив роль перевалочної бази. Ярмарки стали задовольняти лише внутрішні потреби.

Втративши першість у торгівлі, Бердичів в останні десятиріччя 19-го ст. зазнав промислового піднесення завдяки залученню значних іноземних інвестицій. 1864 р. підприємець з Австрії Мартен Ціллєр відкриває шкірзавод, 1876 р. варшавський купець Карл Шленкер будує великий шкірзавод на Баранячому острові, 1888 р. Леонтій Плахетський заснував чавунно-ливарний завод, фарфорово-фаянсовий завод Зусмана, пивзавод чеха С.Е.Чепа. Вступив до ладу 1900 р. і цукровий завод Федора Корнілова.
На 1887р. у Бердичеві налічувалось близько 30 заводів і фабрик. Серед них було 6 шкіряних заводів, 6 тютюнових фабрик, 5 цегельних заводів, 5 свинцево-білильних та інших. Дрібних підприємств у місті було 35.

З кінця 18-го ст. Бердичів стає одним із центрів хасидизму. 1785р. рабином був обраний Леві Іцхак Бен Меєр Бердичівський і залишився ним до своєї смерті (1810р.). Він був одним із засновників хасидизму. Його могила на єврейському кладовищі дотепер є місцем паломництва хасидів з усього світу.

У 19-му ст. Бердичів відвідували відомі діячі науки та культури: в гостях у князя Радзивіла був польський композитор Ф.Шопен. З 1858р. по 1868р. тут жив класик єврейської літератури Менуеле Мойхер – Сфорим (Шолом Абрамович). Неодноразово і досить тривалий час перебував у місті класик єврейської літератури Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович ).

На початку 1846р. проїздом з Камянця-Подільського на Житомир відвідав місто Т.Г.Шевченко як художник Археографічної комісії, що мав у Південно-Західному краї зібрати народні перекази, пісні та відомості.

Бердичів назавжди увійшов до історії світової культури як місто, в якому 14 березня 1850р. в костьолі Св. Варвари відбулося вінчання видатного французького письменника Оноре де Бальзака з графинею Евеліною Ганською.

З містом пов´язана доля сім´ї Рубінштейнів, що дала світу відомого композитора і музиканта Антона Рубінштейна ( 1829-1894рр.) якого було охрещено в Миколаївській церкві ( 1831р.) англійського письменника Джозефа Конрада (Юзефа Теодора Коженьовського (1857-1924 рр.). У квітні 1861р. в місто приїжджав відомий російський анатом, хірург і педагог М.І.Пирогов, який відвідав єврейську лікарню – найкращий медичний заклад Бердичева того часу.

На кінець 19-го ст. у місті функціонувало 4 православні церкви: Успенська ( 1837р.), Миколаївська ( 1748р.), Троїцька (1836р.), Церква в ім´я Всіх Святих (1891)., 4 католицькі костьоли, хоральна єврейська синагога, 74 єврейські молитовні будинки та одна розкольницька молельня.

В культурному розвитку міста завжди помітне місце відігравали освітянські заклади. Ця традиція бере початок з Кармелітської школи (1794 р.) З 1825р. почало діяти чотирикласне училище, 1829р. – парафіяльне духовне училище, 1850р. – перше, 1860р. - друге єврейські училища 1-го розряду. Для навчання дітей із заможних родин почали працювати кілька гімназій, зокрема, восьмикласна жіноча гімназія В.А.Усаневич ( нині це старе приміщення школи № 2) семикласне комерційне училище ім. О.Пушкіна (нині будинок педколеджу), а також 19 різних освітніх навчальних закладів, що діяли на початку 20-го ст. Серед них – 4 церковно-парафіяльні школи, 5 приватних жіночих шкіл ІІІ розряду, толмудтора і 10 ходерів.

Велике значення мало підключення міста до світової системи зв´язку: 1870 р. через Бердичів пройшов телеграф (Калькутта-Лондон), 1890р. запрацював телефон, зросла мережа доріг, по яких курсували диліжанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне. В самому місті прокладено рейки для конки.

Рівень охорони здоров´я залишався низьким. На початку 20-го ст. у місті функціонували амбулаторія, земська, єврейська лікарні, лікарня товариства Червоного Хреста, поштовий будинок і тюремна лікарня.

На кінець 19-го ст. у місті налічувалось 11 вулиць і 80 провулків. На цей час налічувалось 2174 будинки і мешкало 76 тис. чоловік.

1923р. змінюється адміністративно-територіальний статус Бердичева. Він стає центром однойменного району та округу.

Велика Вітчизняна війна не тільки перервала мирне життя бердичівлян, але й стала для них початком великої трагедії.

Після першого бомбардування міста почався стихійний від´їзд місцевих жителів. Між тим ворог посилював натиск на військові частини 6-ї армії генерала Музиченка І.М. 7 липня 1941р. 11-а танкова дивізія гітлерівців увірвалася в Бердичів. Саме тоді командування Південно-Західного фронту(командуючий генерал Кирпонос М.П.) створює бердичівську групу, яка об´єднала 16-й мехкорпус і зведений загін 15-го мехкорпусу. З 9 по 15 липня 1941р. вона стримувала наступ противника, скувавши його на околицях Бердичева і південніше.

Майже тиждень танкісти і мотопіхота захищала околиці міста. Відважний екіпаж танка КВ на чолі з командиром ст. лейтенантом Кожем´ячко А.Б. був відрізаний противником. 2 доби танкісти вели бій у місті, знищили 8 німецьких танків і чимало ворожих солдатів.
З перших днів війни почався геноцид проти єврейського населення міста. Бердичівська трагедія вересня 1941р. була першим масовим геноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Європі і Радянському Союзі.

За даними Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, гітлерівці знищили в Бердичеві 29500 євреїв.

Бердичів був визволений 5 січня 1944р. підрозділами 24-ї, 389-ї стрілецьких, 117-ї гвардійської стрілецької дивізій, які отримали найменування „Бердичівська”, 12-го окремого гвардійського танкового полку прориву 18-ї армії, 183-ї та 305-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії, 44-ї гвардійської танкової бригади 2-ї танкової армії. Бої були кровопролитні, загинуло понад 1,2 тис. радянських воїнів. В місті зберігся будинок, в якому вже 6 січня 1944р. розмістився штаб 18-ї армії, де працював командуючий 18-ю армією генерал-полковник Леселідзе К.М.

На фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі та в партизанських загонах боролись з німецько-фашистськими загарбниками 7800 бердичівлян. За виявлений героїзм 5646 осіб нагороджені орденами і медалями. А льотчиці П.В.Гельман, льотчику – випробовувачу О.М. Граціанському та танкісту К.А.Томашевському присвоєні звання Героя Радянського Союзу.

На початку третього тисячоліття місто розрослося, його територія становить 3533 га, яка умовно (без офіційного адміністративного поділу) розбита на 7 мікрорайонів.
На 266-ти вулицях і провулках станом на 01.01.2011р. проживало близько 80тис. осіб.
Жителі міста мають можливість навчатися в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права , педагогічному та медичному коледжах, у 3-х середніх профтехучилищах здійснюють підготовку робітників для різних галузей народного господарства. У 16-ти загально-освітніх школах навчається понад 11,2 тисячі учнів. Для задоволення потреб представників національних меншин у школах 3,4,10,15 та 17 створені умови для вивчення факультативно польської мови, на базі школи № 2 працює єврейська недільна школа. В 13-ти дитячих дошкільних закладах освіти, 3-х навчально-виховних закладах освіти та 3-х навчально-виховних комплексах виховується близько 2,5 тис. дітей.

У місті діють 2 дитячі школи мистецтва: музична та художня ; централізована бібліотечна система ( 34 бібліотеки нараховують понад 833 тисячі книг і брошур). Функціонує музей історії м. Бердичева. Архітектурний комплекс включає стіни фортеці з вежами, прибрамний корпус та костьол.

Місто славиться мережею закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи: працюють 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитячо-юнацька спортивна школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, в яких культивується 18 видів спорту. Щорічно проводяться Міжнародні змагання зі стрибків у висоту на приз Заслуженого тренера СРСР, Почесного громадянина Бердичева В.О. Лонського ( 1927-2004рр.), які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики.

У культурному розвитку міста тісно переплітались з своїми віковими традиціями українська, російська, польська та єврейська культури, які своєрідно з´єднуючись надавали Бердичеву неповторного колориту. Серед уродженців Бердичева відомі діячі культури:

- письменники В.Гроссман, В.Нестайко, З.Мілашевська, М.Космін,
Б.Рахманін., М.Степанюк, М.Пасічник;
- поети А.Гонтар, М.Гарцман, М.Палюга;
- композитори В.Бєлий, В.Томілін;
- співаки О.Дарчук, М.Будкевич;
- видатний музикант В.Горовиць.

Дарували і дарують чудові твори образотворчого мистецтва П.Криворуцький, П.Кучук, М.Яцюк, С.Шустер, Г.Положевець.

Далеко за межами України відомі імена вчених: член-кореспондент А.Н.України М.Жудін, В.Фінкельштейн, мікробіолог Л.Горовиць-Власова, доктор історичних наук Л.Кадишев, доктор географічних наук В.Варвак, доктор технічних наук В.Галицький.

Републікація з офіційного порталу міста Бердичева (www.berdychiv.com.ua).

Тема: історія Бердичева - історична довідка про місто Бердичів

ПОДІЛИТИСЯ :: Share |

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО: