Утворення та устрій Олевської республіки: Поліська січ Тараса Бульби-Боровця
Після нападу на Радянський Союз німці в основному просувалися шосейними шляхами. Поліську котловину вермахт під час свого стрімкого наступу майже не зачепив. У ній і постала Олевська республіка. Вона включала Олевський, а також частини суміжних із ним Овруцького, Лугинського і Ємільчинського районів Житомирської області та північно-східну частину Рівненської. Окрім того, загони "Поліської січі" поширювали свій вплив і на прикордонне білоруське Полісся...
"Олевська республіка", контрольована військом отамана Тараса Бульби-Боровця, 1941-го проіснувала понад два місяці.
Матеріал кандидата історичних наук Володимира Гінди, журнал "Країна", 2011 р.
"Леніни, Сталіни та всі інші "вожді трудящих" зникли з площ, установ та вулиць "Олевської республіки".
На їх місці з'явилися портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України", - згадував Тарас Бульба-Боровець у своїй книжці "Армія без держави". 21 серпня 1941 року вояки створеної ним Української повстанської армії "Поліська січ" звільнили від радянських військ містечко Олевськ на Житомирщині. Воно на більш як два місяці стало "столицею" контрольованої українськими повстанцями околиці.
Після нападу на Радянський Союз німці в основному просувалися шосейними шляхами. Поліську котловину вермахт під час свого стрімкого наступу майже не зачепив. У ній і постала "держава" повстанського отамана. Вона включала Олевський, а також частини суміжних із ним Овруцького, Лугинського і Ємільчинського районів Житомирської області та північно-східну частину Рівненської. Окрім того, загони "Поліської січі" поширювали свій вплив і на прикордонне білоруське Полісся.
Військо Бульби-Боровця, що в різні періоди нараховувало від трьох до 10 тис. вояків, у народі називали "бульбівцями", "бульбашами". Набирали добровольців із місцевого населення й проводили військовий вишкіл. Згодом назву УПА прибере для своїх військових формувань найрадикальніша тоді політична сила - бандерівське крило Організації українських націоналістів.
- Звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх ворогів, - промовив із піднятою над головою шаблею отаман на завершення церемонії прийняття присяги на міському стадіоні Олевська 15 вересня 1941-го.
Бульба-Боровець вишикував тоді свої загони. Освятили їхні прапори та зброю. Після молебну, стоячи на колінах і перехрестившись, усі хором повторювали текст присяги, який зачитував отаман:
- Я, син українського трудового народу, присягаю на святі кості моїх славних предків, що, як революційний вояк України, буду чесно і вірно служити своїй Батьківщині. Буду точно і беззастережно виконувати всі накази старшин. Буду всюди вести себе тверезо і гідно, як не сплямований лицар. Буду всі свої сили й ціле моє життя жертвувати на активну боротьбу за свободу, честь і славу України.
В "Олевській республіці" центральним адміністративним органом стала районна управа - "уряд". Її головою Бульба-Боровець призначив свого соратника - полковника Бориса Симоновича. Управа мала відділи безпеки і правопорядку, господарський, земельний, здоров'я, народної освіти, торгівлі та промисловості, військових справ, фінансів і кооперації. Зорганізували міліцію. Відкрили друкарню. Окрім листівок, випускали газету "Гайдамака", до якої отаман сам писав фейлетони. Планували відкрити театр.
"Бульбівці" відновили роботу фарфорового заводу, меблевої фабрики, гончарного виробництва. "Ніде ніхто нікого не агітує до жодних "соцзмагань", - описує Боровець у спогадах налагодження господарського життя в "Олевській республіці". - Ніде ніхто нікого не судить за "прогул" та "саботаж". Зникла совєтська панщина. Всюди закипіла робота без підганячів та бригадирів".
Разом із кооперативною відновлено приватну власність. На продовольчі товари встановили довоєнні стабільні ціни. Підвищувати їх було заборонено. Грошовими одиницями в республіці були і радянський карбованець, і німецька марка.
Засади державного будівництва "Олевської республіки" виклали в документі "За що бореться Українська повстанська армія" - 26 пунктів. Ця програма проголошувала боротьбу за рівні права усіх громадян України, свободу думки, слова, віри, чину кожного громадянина незалежно від його національної, релігійної, майнової належності та статі, 8-годинний робочий день.
Двічі на місяць Симонович проводив в Олевську їх зібрання. На них давав указівки і слухав звіти старост. Чітко регламентовано податкові збори натурою від населення. Так, наприклад, із вимолочених колгоспними господарствами зернових сезону 1941 року вимагали забезпечити посівний фонд і здати 10% для держави, а решта розподілялася між населенням. На всіх млинах встановили обов'язковий збір із розрахунку 7 кг борошна зі 100 кг. Зібрані продукти йшли на потреби не лише війська: частину, зокрема, борошно, надавали учителям - до 8 кг щотижня.
- Пам'ятаю приходить якось до отамана складальниця з друкарні, жидівка за національністю, і скаржиться зі сльозами на очах, що не дають їй пайка і чіпляються, коли вона, втомлена, збирається додому після роботи, - згадував згодом "бульбівець" Степан Гожий. - Тарас негайно викликав інтенданта, якому дав наказ видавати посилений пайок, а також виписав власноручно пропуск робітниці. Витираючи сльози радості, вона сказала на прощання: "Доки ви тут, ми тут живемо. Не буде вас - не буде й нас".
Олександр Никончук із райцентру Костопіль на Рівненщині оповідав, як у вересні 1941-го "бульбівці" забрали в нього під розписку пару коней і віз:
- Я дуже засумував, аж захворів. Та десь через два тижні вночі в дім постукали. Ну, думаю, уже немає що забирати, то, мабуть, по душу прийшли. Відчиняю, підсвічую сліпаком: той же чорнявий партизан. "Коней у хлів поставили, а віз ось він", - весело говорить. "Спасибі вам, хлопці, - кажу щиро. - Спасибі". - "А ви, дядьку, менше дякуйте, а віддайте розписку, бо батько Бульба, як вернемося без розписки, штани зніме. Дисципліна в нас".
Поставив вимогу: "Поліська січ" повинна виконувати накази німецької влади. Вона вже зміцніла на окупованих територіях і тепер "державотворчий" експеримент і самостійність отамана Тараса Бульби-Боровця її дратувала. Надто - відмова розстрілювати єврейське населення. Отаман вирішує офіційно ліквідувати "Поліську січ", а з нею й "Олевську республіку".
"Олевський курінь був зібраний на площі для останнього звіту та зачитання ліквідаційного наказу, - згадував він день 15 листопада 1941 року. - З очей всього куреня бризнули сльози!"
Частина вояків "Поліської січі" мала розійтися по домівках і чекати наказу повернутися до боротьби. Частина ж із керівництвом перейшла на партизанське становище.
"Негайно розпочати першу фазу боротьби проти Гітлера", - видає наказ Бульба-Боровець 16 квітня 1942 року, остаточно переконавшись, що з німцями згоди дійти не вдасться. "Бульбівці" провели декілька вдалих військових операцій. Зокрема, у ніч на 19 серпня того року знищили всю німецьку військову техніку на станції Шепетівка. А 28 березня 1943-го захопили Людвипіль - нині смт Соснове Березнівського району на Рівненщині. Дві тисячі есесівців і "шуцманів" ніяк не могли оволодіти містом. Повстанці тоді спалили п'ять авто і знищили 58 німців.
На Волині й Поліссі тим часом все більшого впливу набувала ОУН Бандери.
Її керівництво вимагало, щоб військо Тараса Бульби-Боровця підпорядкувалося їй. Але отаман стверджував, що він виступає від імені держави - уряду Української Народної Республіки у вигнанні, вони ж - від однієї політичної партії. Тому пропонував, щоб усі групування злилися й діяли під командуванням спільного штабу. ОУН свої військові відділи перейменувала в УПА. Бульба, щоб відмежуватися від неї, змінив назву своїх формувань на Українську Народну Революційну Армію.
"Бандерівці" почали діяти силою. Улітку 1943-го один за одним роззброюють загони УНРА і добровольців приймають до себе. А вночі 18 серпня на хуторах біля села Хмелівка Костопільського району на Рівненщині шість бандерівських куренів оточили підрозділи Бульби-Боровця й самого отамана. Йому з невеликим загоном вдалося вирватися з кільця. Розчарований братовбивством, Боровець знову намагається порозумітися з німцями. Й опиняється у концтаборі Заксенгаузен.
1908, 9 березня - Тарас Боровець народився в селі Бистричі Костопільського району на Рівненщині. Був дев'ятою дитиною в бідній селянській сім`ї - мали три десятини землі. За схожий на картоплину ніс старші хлопці дражнили його "Бульбою". "За цю зневагу, - згадував він, - я дуже гнівався і суворо відбивався. Коли ж у школі прочитав Гоголевого "Тараса Бульбу", то почав своїм ім'я гордитися". Закінчив чотири класи початкової школи.
1922 - працює на місцевій каменоломні. Перечитує Тараса Шевченка. "У кожному рядку "Кобзаря" я бачив самого себе та всiх моїх найближчих людей, - згадував з часом Бульба-Боровець. - Я бачив, як тi самi ляхи та москалi й тепер роблять лихо з нами. I то всюди - де не подивись: у кар'єрi, у конторi, у селi, у мiстi й навiть у церквi. Всюди вони зневажають мою рiдну мову, знущаються з наших людей i тримають у своїх руках нашу кривавицю. Таким чином, я зробився свiдомим українцем".
1931 - відслужив у польській армії в полку гірської піхоти. Хотів стати офіцером і збирався скласти іспити, але, як неблагонадійного елемента, його не допустили навіть до курсу молодших старшин. Узимку 1932-1933-го з товаришами заснував на Поліссі підпільну організацію "Українське національне відродження". Завдання - культурно-освітня робота серед молоді. Двічі нелегально переходив польсько-радянський кордон, на власні очі бачив Голодомор. Вражений, згодом написав книгу "Людожери" під псевдонiмом "Ристиченко". 1934-го пише памфлет "Пан депутат у сеймі", в якому висміяв "демократичність" польської виборчої системи та покритикував відомих політиків. За це засуджений до ув'язнення в концентрацiйному таборi "Береза Картузька".
1936, літо - відкриває власний кар'єр чорного граніту в селі Карпилівка Сарненської округи. На підприємстві Боровця працювало від 300 до 500 робітників. У нього замовляла пам'ятник на могилу чоловіка вдова "начальника Польської держави" Юзефа Пілсудського. Боровець постійно перебував під наглядом поліції. Зрештою, йому заборонили проживати у прикордонній смузі. Був змушений продати підприємство й виїхати вглиб Польщі.
1940, 20 червня - у Варшаві відбулася таємна нарада у президента Української Народної Республіки у вигнанні. Андрія Лівицького. Боровець на неї приготував детальний план створення військової організації - Української повстанської армії. У серпні 1940-го перейшов німецько-радянський кордон, добрався в рідні краї й почав організовувати підпілля. Із вибухом німецько-радянської війни 22 червня 1941-го реорганізував УНВ в Українську повстанську армію "Поліська січ". Став підписувати всі накази й документи псевдо "Отаман Тарас Бульба".
1943, 15 грудня - звертається до німецького командування з меморандумом, у якому пропонує "припинити українсько-німецьку ворожнечу, звільнити всіх українських політичних в'язнів, репресованих та військовополонених". З документом їде на переговори до Берліна. Там його 1 грудня заарештовують і відправляють до концтабору Заксенгаузен. Випускають у вересні 1944-го та пропонують стати на чолі Українського національного комітету. Відмовився, бо мусив би підпорядковуватися Комітетові визволення народів Росії, який очолював генерал Андрій Власов.
1946, квітень - листопад - постав перед британським трибуналом за звинуваченням у єврейських погромах на окупованих територіях і колабораціонізмі. На суді заслухали понад тисячу свідків. Боровця виправдали. 1950-го публікує "Історію українських визвольних змагань 1917-1950 рр.", редагує власний журнал "Меч і Воля". У 1945-1956 роках жив у Західній Німеччині, потім перебрався до Нью-Йорка. 1979-го український уряд у вигнанні нагородив Боровця Залізним Хрестом за заслуги перед Україною в часи Другої світової війни.
1981, 15 травня - Тарас Бульба-Боровець помер у Нью-Йорку. Похований із вiйськовими почестями на українському православному кладовищi-пантеонi у Бавнд-Бруку пiд Нью-Йорком.
1931 року Тарас Боровець познайомився з донькою чеського колоніста з Луцька Анною Опоченською. Її батько спочатку не давав згоди на шлюб. Але майбутній зять сподобався йому розумом та діловою хваткою, і Йосип Опоченський здався.
"Ця людина, не цураючись своєї нації, стала моїм вірним другом, - згадував про свою дружину Боровець у спогадах "Армія без держави". - Вона опанувала українську мову, вивчила наші звичаї і зробилася моїм найактивнішим співробітником у громадських справах. Без жодних нарікань несла разом зі мною всі тягарі та прикрості".
Дітей подружжя не мало.
У період "Олевської республіки" Анна Боровець перебувала зі своїм чоловіком в Олевську. Була коло нього й під час протистояння "бульбівців" із "бандерівцями". 18 серпня 1943-го на хуторах біля села Хмелівка Костопільського району на Рівненщині вона потрапила у полон - разом із понад сотнею рядових бійців-"бульбівців" і трьома старшинами. Відтоді її слід пропав. Бульба-Боровець стверджував, що його дружину закатувала бандерівська Служба безпеки, випитуючи таємниці чоловіка. Зокрема, розміщення складів зброї та друкарні.
Удруге Тарас Бульба-Боровець одружився після війни з українською емігранткою з Чехії Оленою Кушнір. Вона померла у травні 1963 року.
Публікації
0 comments:
Дописати коментар