Традиційна народна архітектура України: дерев'яне Полісся

Народна дерев'яна архітектура Полісся.

На етнічній карті України Полісся окреслене як своєрідний літопис її прадавньої народної дерев'яної архітектури.
Ліс був присутній скрізь, він визначав навколишній простір та пейзаж, надихав поетичну душу поліщуків, спонукав використовувати свої безмежні можливості. Завдяки майстерному вмінню поліщуків освоювати лісові багатства краю, співіснувати в гармонії з рідною природою, постала архітектура Полісся. Вона є втіленням казкової поетичності архітектурних старожитностей, їхньої таємничості і монументальності. Спілкуючись з деревом, як із живою істотою, поліщуки уникали насилля над ним і намагались максимально використовувати будь-які його природні форми...

Так, наприклад, розгалуження стовбурів надавалося для виготовлення стовпів "сох"; гакоподібну сучкуватість стовбура або його прикореневі відгалуження пристосовували як опорні елементи "какошниця", "куриця" для утримання дерев'яних елементів покриття "плаха", "драниця" у влаштуванні архаїчних типів даху "закотом".

Народна традиція забороняла вирубування лісу у період його росту, тому рубали головним чином взимку, "коли дерево мертве". Встановлення опор ("пнів") під стіни у неприродному положенні корінням вгору також було заборонено.
Небажаним вважалося зведення нової споруди на місці зрубаного плодового дерева, оскільки це могло спричинити смерть дітей господаря майбутньої будівлі. Існували заборони і на вибір місця під нову споруду: поліщуки уникали "нечистих місць" - перехрестя доріг, стежок, руйновищ, де лишались старі "печища", місць загибелі або несподіваної смерті когось - де, згідно з традиційними уявленнями, ховалась нечиста сила, яка могла зашкодити майбутнім мешканцям.

Як виправдання-компенсацію за вчинений забудовником збиток (вирубування дерев, вилучення певної земельної ділянки), який міг спричинити смерть будівничих або господарів, поліщуки приносили духам природи своєрідну "будівельну жертву". Здебільшого це був "заклад" у вигляді хлібного зерна або шматків спеченого хліба, овечої вовни чи кількох монет. Ці "дари" вкладали у хрестоподібне заглиблення у кутовому з'єднанні перших вінців зрубу "підвалин" з метою захисту їх від можливого проникнення несприятливих, ворожих сил. Крім будівельної жертви предметами, поліщуки донедавна в окремих випадках приносили в жертву півня, кров'ю якого освячували підвалини. Таким чином підвалину (основу споруди) намагались оберегти від можливих шкідливих впливів. Вона повинна була залишатись цільною (не втратити жодної тріски) та неушкодженою (заборонялось грюкати по ній сокирою).

Намагаючись прихилити до себе життєдайну силу сонця, яка сприяла зростанню, примноженню добробуту, родючості, благополуччю, поліщуки кожний з етапів зведення нової споруди приурочували до моменту, коли сонце сходило ("росло", "прибувало"). А закінчували, коли воно заходило ("зменшувалось, починало йти на спад"). На схід орієнтували найсвятіший кут хати - "покуть"; до сходу, у напрямку покуті, клали найміцніший, найтовстіший кінець ("коренчак") стовбура першого вінця зрубної стіни "підвалини". При вивершенні даху ритуально-знакове деревце "вільце", "квітку" чіпляли також на крайні від сходу пари "лобових", "застольних" крокв.

При типологічній єдності північноукраїнського Поліського житлового комплексу на території його поширення виділялось декілька варіантів: 2 правобережних - центральний (києво-житомирський) та західний (волинський) і лівобережний - східний (чернігово-сіверський).

Автор: кандидат історичних наук, архітектор-етнограф Тетяна Косміна.

---
Традиционная народная архитектура Украины: деревянное Полесье.

На этнической карте Украины Полесье очерчено как своеобразная летопись ее древней народной деревянной архитектуры.
Лес присутствовал везде, он определял окружающее пространство и пейзаж, вдохновлял поэтическую душу полещуков, побудил использовать свои безграничные возможности. Благодаря искусному умению полищуков осваивать лесные богатства края, сосуществовать в гармонии с родной природой, возникла архитектура Полесья. Она является воплощением сказочной поэтичности архитектурных древностей, их таинственности и монументальности. Общаясь с деревом, как с живым существом, полещуки избегали насилия над ним и пытались максимально использовать любые его естественные формы...

Так, например, разветвления стволов предоставлялось для изготовления столбов "сох"; крючкообразную сучковатостью ствола или его прикорневые ответвления приспосабливали как опорные элементы "какошница", "курица" для содержания деревянных элементов покрытия "плаха", "драница" в устройстве архаичных типов крыши "закотом".

Народная традиция запрещала вырубку леса в период его роста, посему рубили главным образом зимой, "когда дерево мертвое". Установка опор ("пней") под стены в неестественном положении корнями вверх также была запрещена.
Нежелательным считалось возведение нового сооружения на месте срубленного плодового дерева, поскольку это могло повлечь смерть детей хозяина будущего здания. Существовали запреты и на выбор места под новое здание: полищуки избегали "нечистых мест" - перекресток дорог, троп, развалин, где оставались старые "попелиза", мест гибели или неожиданной смерти кого-то - где, согласно традиционным представлениям, пряталась нечистая сила, способная повредить будущим жильцам.

Как оправдание-компенсацию за нанесенный застройщиком убыток (вырубка деревьев, изъятиеопределенного земельного участка), который мог привести к смерти строителей или хозяев, полищуки приносили духам природы своеобразную "строительную жертву". В основном это был "залог" в виде хлебного зерна или кусков испеченного хлеба, овечьей шерсти или нескольких монет. Эти "дары" вкладывали в крестообразное углубление в угловом соединении первых венцов сруба "устоев" с целью защиты их от возможного проникновения неблагоприятных, враждебных сил. Кроме строительной жертвы предметами, полищуки недавнего времени в отдельных случаях приносили в жертву петуха, кровью которого освящали устои. Таким образом фундамент (основу сооружения) пытались уберечь от возможных вредных воздействий. Она должна была оставаться цельной (не потерять ни одной щепки) и невредимой (запрещалось стучать по ней топором.

Пытаясь привлечь к себе жизненную силу солнца, которая способствовала росту, увеличению благосостояния, плодородия, благополучию, полещуки каждый из этапов возведения нового сооружения приурочивали к моменту, когда солнце всходило ("росло", "прибывало"). А заканчивали, когда оно заходило ("уменьшалось, начинало идти на спад"). К востоку ориентировали святейший угол дома - "покуть"; к востоку, в направлении покути, клали самый крепкий и толстый конец ("коренчак") ствола первого венца срубной стены "устоя". При возвышении крыши ритуально-знаковое деревце "вильцэ", "цветок" цепляли также и на крайние с востока пары "лобовых", "застольных" стропил.

При типологическом единстве северноукраинского Полесского жилого комплекса на территории его распространения выделялось несколько вариантов: 2 правобережных - центральный (Киево-житомирский) и западный (Волынский), а также левобережный - восточный (Чернигово-сиверский).

Автор: кандидат исторических наук, архитектор-этнограф Тэтяна Космина.

ПОДІЛИТИСЯ :: Share |

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО: