Походження, ЕТИМОЛОГІЯ назви ПОЛІССЯ (Polissya, Polissia, Polesie, Polesia)

Історія походження слова і назви топоніму нашої землі

Згідно з даними наукових досліджень, назва Полісся походить як від народного трактування кореня "ліс", так і від більш давнього балтського кореня "palios", що означав "заболочені луки" ("pelkėtos pievos").

Ще й сьогодні місцеві мешканці називають болота, що розкинулися на північ од Прип'яті, "литовське Полісся", на південь – "волинське Полісся", а болота західніше верхів'я Прип'яті – "польське Полісся". Докладніше про походження топоніму Полісся...

ПОЛІССЯ – "ПІДЛІССЯ", "ПІДЛЯШШЯ" ЧИ "КРАЙ ВЕЛИКИХ БОЛІТ"?
Автор: Юрате Софія Лаучюте


Полісся — край, заселений східними слов'янами (переважно білорусами та українцями, що говорять самобутнім – "поліщуцьким" - діалектом), котрий охоплює південну частину Білорусі, північну Україну, кілька сусідніх районів західної Росії, а також ледь захоплює і територію західних слов'ян (Польщі) та обіймає західну частину басейнів річок Німан (Нямунас) та Нарев (Наревас), де його часто-густо не зовсім слушно називають Підляшшям (Агеева 1990, 50). Зазвичай територія Полісся визначається басейнами річок, що ним протікають, тому Поліссям називають увесь басейн Прип'яті і частку лівобережної Наддніпрянщини.

Говірки слов’янських мешканців Полісся створили діалектну зону, що зветься польською, котра почала формуватися вже раннього середньовіччя на ґрунті говірок східних слов’ян. Після татарської навали лівобережна Наддніпрянщина зазнала занепаду, що спричинив зникнення місцевих старослов’янських говірок. Пізніше на південні районі Полісся почали впливати українські діалекти, а з півночі до них стали вливатися характерні ознаки білоруських діалектів. Однак найсильнішого удару по говіркам та автохтонним мешканцям Полісся нанесла Чорнобильська трагедія, після якої в інші райони Білорусі, України та Росії змушені були емігрувати цілі села.

Традиційно на Поліссі вирізняють західно-поліські (південь Брестської обл. Білорусі, північ Волинської та Рівненської областей) і середньо-поліські (південь Гомельської обл. Білорусі, північні райони Житомирської та Київської областей) діалекти (Широков 1985, 262). Межами цих діалектних зон вважаються притоки Прип’яті – річки Ясельда та Горинь. 

Етнічні мешканці Полісся – звані поліщуки – поділяються ще на західних ("пінчуки" - мешканці Пінського району Білорусі, "брещюки" чи "брестюки" - мешканці Брестського району Білорусі, а також підляшці – частина населення східної Польщі), північних (поміж річками Ясельда та Березина) та південних (мешканці українського Полісся).

Полісся є особливо важливим для історії найдавніших балто-слов’янських зв’язків, надто ж його ономастика та археологічні пам’ятки, які засвідчують, що це могла бути зона найранніших балто-слов’янських контактів, а західну окраїну Полісся, що межує з північно-східним передгір’ям Карпатських гір, деякі славісти (М. Фасмер та ін., пор. Супрун 1989, 150) схильні вважати також і прабатьківщиною слов’ян. На думку багатьох славістів, Полісся є чи не найважливішою зоною архаїчного слов’янського всесвіту як з погляду мови, так і матеріальної та духовної культури. (Пор.: "Более тридцати лет этот славянский регион был объектом внимания специалистов разных гуманитарных дисциплин как один из архаических в этнокультурном отношении регионов славянского мира, сохраняющий до наших дней языковые, обрядовые, фольклорные реликты ушедших веков", Толстая 1996, 47).

На думку деяких археологів (Седов 1979 та ін.), слов'янські племена на Поліссі почали утворюватися в середині 1 тисячоліття, коли там з'явилися пам'ятки празько-корчацької археологічної культури. До того часу серед племен, що населяли Полісся, домінували балтійські (західні та дніпровські) племена. Тому в певному сенсі історія поліських слов'ян – це і історія асиміляції доісторичних балтських племен, які там жили.

До речі, сліди стародавніх західних балтів Полісся, що потонули в його болотах, часом здіймаються на поверхню у цілком неочікуваний спосіб. Так, приміром, у 80-х роках 20 століття поліські патріоти спробували створити самостійну "поліщуцьку" літературну мову, котра спочатку звалася "русинсько-поліською", а потім стала називатися ятвязькою мовою. Такий вибір, за словами Н. М. Толстого, спричинила "слабко обґрунтоване припущення, що прадавніми предками поліщуків були ятвяги" (Толстой 1995, 399).

Можливо, насправді занадто сміливим було б вважати усіх мешканців Полісся правдивими нащадками ятвягів, однак балтських слідів маємо вдосталь і в лексиці поліських діалектів, і в етнографії, і в ономастиці.

На Поліссі зафіксовано порівняно багато апелятивних запозичень з балтійських мов, які властиві лише цьому регіонові, напр. гудище "заросла лісами низина" (східне Полісся: чернігівсько-сумські діалекти) ← прус. gudde "кущі"; зальва "молодий щавель, що росте коло хати" (південно-західне Полісся), порів. балтські топоніми Želvà (= белар. Зэльва), оз. Zalvas, р. Zalvė тощо; ховп "невеликий пагорб з похиленими краями, узгір'я" (житомирські та львівські діалекти) ← балт., порів. лит. kaupas; зáкензлы "вудила" (південно-західне білоруське Полісся), радше за все через польське діалектне zakiełznąč "загнуздати, приборкати коня" з метатезою від *заке(н)лзы, порів. білоруський балтизм келзы "вудила, цуглі", кілзаць "загнуздити"; палі "низинний рельєф" (східне українське Полісся) ← літ. pãlios "великі болота", лат. paļi "заболочений берег озера" тощо (усі приклади наведено за: Laučiūtė 2003, 21 — 24; додатково див. Лаучюте 1982).

Ще й сьогодні місцеві мешканці називають болота, що розкинулися на північ од Прип'яті, "литовське Полісся", на південь – "волинське Полісся", а болота західніше верхів'я Прип'яті – "польське Полісся". Стародавні польські історичні джерела фіксують місцеве плем'я polexiani, яке часом пробують ототожнювати з одним із західно-балтських племен, зазвичай, ятвягами. Про те, що колись тут жили балти, певно, нагадують і назви деяких сіл західного білоруського Полісся - Бастынь, Ковнятин, Сварынь, Ровбицк – та центрального білоруського Полісся (Гомельська обл.: Заспа, Пирки та ін.)

Велика кількість балтійських слідів на Поліссі спонукає уважніше заглибитися і в походження самої назви Полісся. Славісти (і не лише вони, приміром також С. Даукантас) зазвичай схильні пов'язувати цю назву зі східнослов'янським словом "ліс" та префіксом "по-" за тою самою моделлю що й ріка – поріччя, берег – побережжя тощо. Проте існують підстави думати, що така етимологія – типовий приклад народної етимології. Думати так дозволяє ціла низка фактів:

1. Навіть ті мовознавці, які етимологічно пов'язують назву Полісся з "лісами", а отже Полісся – "лісиста місцина", не обходять стороною аналогії з балтськими назвами Pala, Pelesa, Pelysa, вказуючи, що в литовській та латиські мовах вони означають "болотистий лісок" (? – Ю. Л.; насправді – просто болотисту місцину, значення "ліс" у цих словах немає) та відносять назву Полісся до "балто-слов'янського" масиву коренів. Однак лексикологам-етимологам має бути зрозуміло, що спільний корінь у назвах Polesė, Pelesa чи Pelysa можна побачити хіба лишень у тому разі, якщо цілком відкинути етимологічний та семантичний зв'язок із слов'янським словом "ліс" та зосередити увагу на балтських фактах.

2. У балтських мовах є ціла група назв місцевостей, у яких легко можна відокремити корінь Pal-/Pel-: литовська річка Palà (Пала), Palangà (місто Паланга), Palėja (Палея), Palinis (Палініс), озеро Palaĩkis (Палейкіс), річка Pelà (Пяла), Pelesà (Пялєса), Pelyšà (Пяліша), латвійська річка Pala, Palejas, Pęla та ін. Вони походять від фізіографічних термінів: лит. рalà "болото, болотистий лісок, трясовиння", pãlios "великі болота на місці зарослих озер, чистина", *pela "болото", лат. palas, paļas "болотистий берег озера" (Vanagas 1981, 241).

Балтські слова мають відповідники і в інших індоєвропейських мовах: дакська pala "болото", тракійська palae, латинська palus "болото" тощо (LEW 532 та ін.; Е. Фраенкель зауважує той самий корень і в лат. palts, palte "pfütze, річечка" і в рос. гідронімі Полота). Ономастично утвореними від згаданих коренів вважаються і деякі зафіксовані топоніми в слов'янських краях: село в Білорусі Пéлішча (зах. Полісся); село та ліс неподалік од нього Палюшына, Палюшынскі (зах. Палісся), Пелякà (Вітебська обл., напевно пов'язано з pélkė), Пялікі (Вітебська область), Пелесà (Гродненська область), озеро та село Пялíк або Палíк (Мінська область), річка Пéла (притока Вілії, басейн Німану (Нямунас), річки Пелéка, Пелесà (басейн Німана); озера Пелік (басейн Дніпра, на думку В. Топорова, це відповідник пруського Pelike, ТТ 201, також див. ТТ 202); лісок Палé (Мінська обл.); луг Паліёва (зах. Палісся); гідронім у Росії Полутинский (басейн річки Окі; Ю. Откупщиков виводить його зі зменшувальної форми апелятива pãlios- *paliùtė(s), порів. річка Рaliùtė (Откупщиков 2004, 90)). Чергування голосних е/а у коренях не є чужорідним явищем балтським мовам. Воно трапляється, як здається, спорадично, і в інших словах, порів. лит. belà "болото", "рослина родини жовтецевих, вітряниця" поруч із часто вживаним bаlà "те саме", stabulė - stebulė "маточина" тощо. (Karaliūnas 2004, 132).

3. Впадають в око й зафіксовані в слов'янських мовах однокореневі апелятивні запозичення з балтських мов: це вже згадуване українське (східно-поліське) палi "низинний рельєф", котре, судячи з ареалу, є залишком східно-балтського субстрату; порів. похідне слово того самого кореня в польській мові polwy/pulwy "улітку сухі, а навесні заливні надрічкові луки біля Нарева в околицях Ломжи", які А. Непокупний уважав запозиченнями з пруської pаlwе "дикий, безлісий, болотистий край" (Непокупний 1976, стор. 139-142).

4. Можна було би послатися також і фізіографічні особливості згаданого регіону: найхарактерніша особливість Поліської зони — низинний рельєф і багато боліт, зарослих чи відкритих трясовинь, болотистих лісків. Багнистість місцевості кидається у вічі більше, ніж нерівномірно розподілені лісові осередки. Розповідають, приміром, що король Швеції Карл ХІІ [Kalr XII], переслідуючи російські війська, гнав до м. Пінськ. Короля настільки вразили безкраїй поліський океан озер, боліт і річок, що він аж написав на стінці башти Пінської колегії єзуїтів: "Non plus ultra" — "на тому боці нічого більше немає". Тому ймовірніше, що обираючи за основу назви таке слово, котре фізіографічно характеризує Полісся, старожитні його мешканці чи їхні сусіди намагалися підкреслити саме заболоченість, вологість території, низину її рельєфу.

5. Зрештою, варто було б звернути увагу й на семантику похідних слів од кореня (основи) "поліс-/полес-" у сусідніх слов'янських мовах. Порів.: рос. полесье 1. "великий казенний ліс, що тягнеться від Орловської до Московської губернії", тамбовські, тульські, орловські діалекти; 2. "гілка дерева", тверський діалект; 3. "полювання", олонецький діалект (СРНГ 1995, 60); 4. "лісиста місцевість" (СРЯ 1953, 303); 5. "багниста місцевість, що поросла рідким лісом" (СРЯ 1984, 257); полескóй "той, що є на полі, польовий", курганські діалекти; полéсица "варення; ні те, ні се, казна-що (про зміст розмови)", псковські, тверські діалекти (СРНГ 1994, 58). Поміж тим, значення, що послідовно пов'язує місцевість із лісом, властиве іншому слову – подлесье. 1. "Місце, ділянка під лісом", ярославські, воронезькі діалекти; 2. "невеличкий ліс", смоленські діалекти; 3. "край лісу/узлісся", новгородські, смоленські, воронезькі діалекти; 4. "безлісий простір, безліса ділянка", свердловські діалекти (СРНГ 1994, 63). До речі, останнє значення властиве лише для діалектів пізніших переселенців з центральних районів Росії, тому вважається новим і незакономірним.

Отже, створилося враження, що корінь полес-/поліс- у слов'янських діалектах не мав цільної, ясної семантики. Часом семантика пов'язується з "лісом", а часом – із "полем".

Таке невмотивоване розмаїття семантики, а заразом і корінного слова, зазвичай характерне для випадків, коли у мовну систему намагаються втиснути запозичення.

Який саме географічний термін чи топонім міг бути справжнім джерелом запозичення, сьогодні сказати було б важко. Можливо, для назви цілого регіону міг бути узагальнений (а пізніше й слов'янізований) якийсь гідронім, скажімо, Pel-es-a. В цьому разі приголосний -s- належить до балтських гідронімічних суфіксів (порів. річка Lauk-es-à = східнослов'янська Лучеса, Pyv-es-à тощо). Однак не відкидається й припущення, що в основі назви регіону Полісся балтський апелятив *palios "великі болота". В цьому разі приголосний -s- у назві Полісся буде залишком скостенілого розпізнавального балтського закінчення множини.

Подібних скостенілих закінчень, уміщених в слов'янізовані балтизми, маємо більше: білор. на Поліссі кул-іс-ок – "не до кінця змолочений сніп", поруч із широко розповсюдженим у діалектах білоруської, російської, польської та української мов більш слов'янізованою формою "куль" (великий сніп чи оберемок соломи, сіна, льону тощо); рос. в Архангельській обл. дреб-ус-ина "твань, багно", у середині якої "застрягло" закінчення -us- балтського прикметника dreb-us – "той, що дриґотить, трясеться".

Зв'язок назв пам'яток з апелятивамі, що означають "низьку, болотисту місцевість", має типологічно-семантичні паралелі і в інших мовах, пор. назва історичної області Римської імперії Pannonia, яка виникла з топоніма *Pannona та пов'язується зі словом з іллірійської мови того ж самого кореня, що означає "болото, багно", в свою чергу споріднене з прусським pannean – "болото, мочарі". Отже в іллірійських мові * Pannona могло означати "болотяне місто", а в назві озера Балатон (Balaton) у сучасній Угорщині проявилася слов'янська семантична калька з іллірійської топоніма, пор. праслов'янське *bolto (болто) "болото" (Трубачов 1992, 6).

Зрештою, як би не пояснювали походження топоніма Полісся, вже саме по собі формулювання запитання мотивує цілеспрямовано поцікавитися назвами боліт або низьких, вологих місцин балтського походження в слов'янських мовах. Впадає в око, що це - одна з найчисельніших та яскравих груп термінів, яка властива не для мігруючих культурних запозичень, а для субстратної спадщини.

Крім уже згаданих вище назв балтського походження "палі", "дребусіна", у різних діалектах слов'янських мов зафіксовано ще кілько десятків балтизмів зі схожим значенням. У науковій літературі досить часто згадуються ці балтизми: біл. "алес" – "твань, багно: болото в лісі", поширено більше в західній Білорусі; пол. "alos" - "болото, багно" (на польсько-білоруському кордоні); рос. "альос" – "мокре місце, багно" (Смоленщина, Подніпров'я); укр. ольос – "ліс, розділений рубками; багно" (Полісся), alos - те саме (прикордонні білорусько-українські діалекти Біловезькій пущі) ← з балтської, пор. латиське alots "джерело" (див. Лаучюте 1982, 9 та ін.); білор. (північний захід) кудра – "ліс на болоті", "ставок, гать", кудрá "мале озерце", кýдярка – "невеликий лісок на полі або всередині болота" тощо; пол. (діалекти в Литві) kudra, kuderka, kudziarko "озерце"; укр. (північний захід Полісся) кудра - "невеликий ставок, острівець лісу" ← з лит. kūdra, kūdrà "ставок; невеличке болітце; мокра, поросла чагарником місцина" (див. Лаучюте 1982, 37 та ін.); білор. "мяреча (мярéча)", укр. діалог. Мережа (мережа), мяреча – "вологе, мокре місце; болото" ← з балтської, пор. лит. markà "яма, ставок, де мочать льон", merkti – "замочувати у воді", латиш. mērce "підлива", mērkt "замочувати, зволожувати, відмочувати" і т. д.; також порів. рос. річка Мерка (басейн Москви-ріки), назва якої походить з балтійських мов (докладніше - Откупщиков 2004, 86); білор. "пелька" – "невелике скупчення води", "пель" – "болото" - по всьому Поліському регіону; в польських літературних пам'ятках pelca, pełka (ła) – "погана земля; низовина; болото"; рос. пéлька "ополонка" (Зах. Брянщина); укр. пелька (пелька) - "ополонка", пела (пелá) – "велика, повна води яма" (Полісся) ← з лит. pelkė (pélkė, див. Лаучюте 1982, 19 і т. ін.); білоруський рóйст (а), варіант - ройства, райставіна – "болото, заболочена місцевість"; пол. діалог. (північний схід та в Литві) rojst (o), rojsta "болотиста місцина"; рос. "ройст" (діалекти в Литві) "заросла чагарником заболочена місцина" ← з балтської, порівн. лит. "raistas" (Лаучюте 1982, 33 та ін.); білор. букв. твань "топке місце, багно", укр. діалог. (Захід, південний Захід, Центр) твань, діал. варіант - тваль, тванья, квань "топке місце, багно"; укр. діалог. твань, тваль – "топкий, густий бруд у річці, на болоті" ← з балтської, порівн. лит. tvanas "паводок", tvinti – "розливатися паводком", patvanys – "період після повені", латиш. tvans "сморід" (Лаучюте 1982, 40; ін. - K. Būga, V. Urbutis).

Тут згадані лише ті запозичення, котрі поширені у двох або більше слов'янських мовах, але таких тематичних груп балтизмів є й більше. До субстратних назв боліт балтського походження можна віднести й деякі слова, зафіксовані лише на вузькій території, яка не межує з сучасними ареалами поширення балтійських мов, такі як: укр. (Полісся) бедра – "затоплена балка, рівнина; яма" ← лат. bedre "яма; заїжджене місце на дорозі" ← лит. bеdrė "яма", порівн. також лат. bedriens "місце, де багато нерівностей, ям" (Невськая 1972, 318; Лаучюте 1982, 91). Анатолій Непокупний, який раніше вважав ці слова балтизмами, пізніше відніс їх до східнослов'янських діалектизмів спільного походження з відповідними балтськими словами (Непокупний 1975, 11); до праслов'янської лексики їх відносить А. Анікін (Аникин 1955, 68; також Топоров П. Я. 1975, 205). У слов'янському походженні цього слова примушують сумніватися семантичні та морфологічні (жіночий рід) особливості даних слов'янських діалектизмів, що характерні лише для того ареалу, де безсумнівно діяв балтський субстрат, а також те, що вони мають свої відповідники саме в балтійських мовах.

Субстратними балтизмами вважаються навіть ці географічні терміни: рос. пурвиж – "торф'яні болота" (олонецьк., Лаучюте 1982, 90); мелда – "білуватий мулистих грунт" (вологод., Лаучюте 1982, 120); рос. балда – "заросле, повне карасів озеро" (яросл., поволж.), і варіанти балдавина – "тінисте озеро, де водяться карасі" (ростов.), балдовина – "те саме" (яросл.); рос. лома (псков., твер), лом "болото" (псков., твер.), староросійське ломъ, ломá "полтина" (костром.), лáмы "луг, зарослий дрібним лісом, чагарником, що іноді заливається водою" (псков.), ламь "пустир, порожнина" (новгор.), лáма "болотистий луг" (арханг.) , ломь "болото" (єкатеринб.), ломы "заливні луги в пониззі річки" (псков., твер., порівн. назву луки Ломи на Псковщині); білор. у письмових пам'ятках лом ← лат. lāma "болота, пелька, багно" (Лаучюте 1982, 55) та ін.

Про те, що російські діалектні слова, які означають "болото; заливні луги" тощо, є можливими запозиченнями від балтських коренів lam-/lom-, можуть свідчити численні слов'янські гідроніми балтського походження, котрі вже обговорено у науковій літературі. Наприклад: річка Лама (верхня течія Волги, Топоров 1972, 233), озеро Ломок, річка Ламша (басейн Оки, Откупщиков 2004, 96), Ломна, Ломенка (басейн Дніпра) та Lomno, Łomne (басейн Вісли), Łome, Łomene (басейн Ельби, Топоров 1972, 233). Найвірогідніше того самого - балтського - походження й ці ще не етимологізовані гідроніми басейну Оки: Ламенка, Ламенная, Ламенской, Ламка, Ламо, Ламовис, Ламота, Лом, Лома, Ломенка, Ломна, Ломной, Ломля, Ломы (ГБО 26, 87, 224 , 30, 58, 246, 220, 251, 191, 268, 163, 16, 103) і група білоруських мікротопонімів: село Ломы (Брестська обл.), поле Ламака, ліс Ламы, Ламкі та ін. (Мінська обл.). Етимологію як апелятивів з коренем lam-/lom-, так і їхніх анамастичних похідних ускладнює чергування а/о в корені, що характерно і для балтських слів, і для їх відповідників у слов'янських мовах, порівн. пруське Lamen, Lammoten, лит. Lomà, Lomnà, латиш. Lame, Laminu purvs, куршське Lammato та ін.).

Спадщиною балтського субстрату вважається і рос. діалог. дребь "ройст, болото" (олонецьк. та інші північноросійські діалекти), "болото, багно, заросле лісом" (арханг., псков.), дреби – "ялинова гущавина" (новгород.), дреб – "болотисте місце, заросле лісом або чагарником" (олонец.), дребезуна – "в'язке місце" (єкатеринб.), порівн. також дієслово дребеть – "трястися / тріпотіти" (іванов.). Фонетичним варіантом від дребь, можливо, мусить вважатися й слово дряб – "місцина, поросла чагарником" (твер., СРНГ 1994, 225). Оглядаючись на ареал, який характерний для російських діалектів, що зазнали впливу балтського субстрат (звісно, не рахуючи пізніше колонізовані регіони Уралу, Поволжя та Сибіру), на фонетику (кореня -е-) і специфічну "болотяну" семантику, слова з коренем dreb- в російській мові пов'язуються з лит. drebėti "тремтіти, трястися", drebus – "той, що тремтить, трясеться" (Е. Френкель подав тільки форму drabùs "той, що тремтить" LEW 102, а LKŽ II 623 і 675 подає обидві форми), лат. drebêt "тремтіти, трястися" тощо, пруське dirbinsnаn (виправлена на dribinsnan) "zittern". Деякі дослідники вважають ці слова спорідненими з рос. діалог. (новгород.) дробеть "не насмілюватися, бути скромним", дробкой, дробной – "боязкий" (Būga 1958, 437; LEW 103), які далі зв'язуються з рос. дробь.

Таким чином, з огляду на семантичні, етимологічні, ареальні особливості топоніма "Полісся", є серйозні підстави стверджувати, що це - назва балтського походження, що означає край "великих боліт", а семантичні зв'язки з "лісами" з'явилися пізніше, коли східнослов'янські племена почали освоювати і край, і його балтські назви місцевостей.

Автор: Юрате Софія Лаучюте, Центр славістики Клайпедського університету, переклад ІЦ Полісся.

--
Література:
1. Būga K., 1958, Rinktiniai raštai, I, Vilnius.
2. Karaliūnas S., 2004, Baltų praeitis istoriniuose šaltiniuose, I, Vilnius.
3. Laučiūtė J. S., 2003, Vakarų baltų kilmės žodžiai Polesės slavų tarmėse, – Vakarų baltų kalbos ir kultūros reliktai, IV (= Tiltai, Priedas Nr. 14, Klaipėda), 21–24.
4. Vanagas A., 1981, Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas, Vilnius.
5. Агеева Р. А., 1990, Страны и народы: происхождение названий, Москва.
6. Аникин А., 1995, К изучению бвлто-славянских лексических связей, Москва.
ГБО – Г. П. Смолицкая, Гидронимия бассейна Оки, Москва, 1976.
7. Лаучюте Ю. С., 1982, Словарь балтизмов в славянских языках, Ленинград.
8. Невская Л. Г., 1972, Словарь балтийских географических апеллятивов, – Балто-славянский сборник, Москва.
9. Непокупный А. П., 1976, Балто-севернославянские языковые связи, Киев.
Откупщиков Ю. В., 2004, Древняя гидронимия в бассейне Оки, – Балто-славянские исследования, Москва, 83-114.
10. Седов В. В., 1979, Происхождение и ранняя история славян, Москва.
11. СРНГ – Словарь русских народных говоров I–, Ленинград (Санкт-Петербург), 1965.
12. СРЯ 1953 – Словарь русского языка, сост. С. И. Ожегов, Москва.
13. СРЯ 1984 – Словарь русского языка, III, Москва.
14. Супрун А. Е., 1989, Введение в славянскую филологию, Минск.
15. Толстая С., 1996, Этнолингвистическое изучение Полесья: состояние и перспективы, – Полiсся, Київ, 47–54.
16. Толстой Н. И., 1995, Этнокультурное и лингвистическое изучение Полесья (1984–1994), – Славянский и балканский фольклор, Москва.
17. Tопоров В. Н., 1972, "Baltica" Подмосковья, – Балто-славянский сборник, Москва.
18. Топоров В. Н., 1975, Прусский язык. Словарь, А–D, Москва.
19. Трубачев О. Н., 1992, Языкознание и этногенез славян, VII, – Этимология. 1988–1990, Москва.

 
:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – происхождение названия Полесье, этимология Полесья, топоним Полесье, балтское и словянское просхождение Полесья.
:: To get more information in English please ask or google for – history of the name of Polesia (Polissya, Polesie, Palesse), etymology of Polesia name.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba –žr. "Polesė: Pamiškė, Palenkė ar Didelių pelkių kraštas"
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - паходжанне назвы Палессе, этымалогія Палесся, тапонім Палессе, балцкае і словянское паходжанні Палесся;
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – pochodzenia nazwę Polesia, etymologia Polesia, Polesie toponym, bałtyckie i słowiańskie proshozhdenie Polesia.

---
Цю книгу шукають за такими запитами:
* лаучюте история Полесья скачать бесплатно
* полісся ліс чи болото, як литовці називали
* история литвы скачать
* поліські балти, литвини хто такі
* гудавичюс история литвы скачать украина
* історія полісся скачати, литовці
* История Литвы. Том 1 скачать
* скачать Гудавичюс Э. про Полесье
* история литвы бесплатно Лаучуте чи є переклад по українські
* княжество литовское книги скачать
* як правильно від лісу чи болота полісся Непокупний
* історія полісся у вкл скачать
* происхождение имени Полесья
* история литвы учебник скачать русский
* Эдвардас Гудавичюс "История Литвы"
* скачати книгу по історії Литви в Україні
* Гудавичус история литвы и беларуси
* скачать книги по истории ВКЛ и Полесья
* скачать бесплатно учебник литовского языка
* история вкл книга скачать бесплатно
* походження полісся
* книги по истории Полесья
* балтийская теория
* скачать книги на литовском
* история литовского народа
* скачать учебник история Литвы
* чому називають поліссям, балти
* Книги История литовской литературы
* книги об истории ВКЛ на Украине
* литература княжество литовское скачать бесплатно
* книги о вкл, звідки балти на поліссі
* історія литви, україни
* книги про вкл що було на поліссі
* Книга ВКЛ волинь литовці

Тема: етимологія назви Полісся

ПОДІЛИТИСЯ :: Share |

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО: